Десять чинників, що провокують стрес у сучасного українського чоловіка
Смерті й розлучення, переїзди й зміна роботи... Ще тридцять років тому було складено перший список основних чинників стресу, а медицина почала ставитися до цього явища як до такого, що серйозно підриває здоров’я людини. Часи змінюються, змінюються умови життя, змінюються й чинники стресу. Які вони сьогодні в Україні для українського чоловіка?
Чинник № 1: страх втратити роботу. Якщо ти не працюєш, не забезпечуєш родину, ти не справжній чоловік. І справа не тільки в грошах. Втрата роботи веде до втрати соціального статусу, до втрати самоповаги, а часто й поваги близьких — це серйозна психологічна травма.
Чинник № 2: побоювання не досягнути успіху. Ті щасливчики, у котрих є робота, стурбовані іншими проблемами. Якщо раніше її однієї вистачало на ціле життя, при тому, що півдня минало в «курилці», то тепер треба не тільки мати роботу, а й постійно самовдосконалюватися. Тільки освоїв комп’ютер — учи англійську. Підучив англійську — зирк! — а на твоє місце вже є претендент зі знанням двох європейських мов і ще однієї — східної. З’явилося таке поняття, як «ринок робочої сили», й на цьому ринку перемагає той, хто підготовленіший. Тепер вже не соромно, а бажано мати досвід роботи в різних сферах. Якщо раніше межею мріянь було будівництво дачі й придбання машини, то тепер мусить бути не дача, а котедж, не просто машина, а іномарка.
Чинник № 3: перевтома. Маргарет Тетчер якось сказала, що в найближчому майбутньому робочий день у світі скорочуватиметься. Можливо, в світі так і буде. Але зарплати в 100 чи 200 гривень явно недостатньо, і тому — ледве прибігши з однієї роботи, вже біжиш на іншу. Щоб розв’язати свої ділові питання, просто необхідно випити з діловою людиною достатню кількість горілки (навіть якщо в тебе виразка шлунка), знайти гроші на хабар чиновнику й при цьому правильно обчислити його суму і потрібного чиновника, відкупитися від рекету й повернутися ввечері додому вулицями, які вже давно небезпечні. А вночі дружина гризе за те, що тебе ніколи немає вдома й ти регулярно повертаєшся напідпитку.
Чинник № 4: сімейне життя. Добре, якщо поруч любляча людина, котра все розуміє, але це трапляється так рідко. Навколо розвелося стільки фірмових магазинів і модних жіночих журналів, а вона не може й мріяти не те щоб виглядати так, як ці красуні з обкладинки, а хоча б дозволити собі лише одну із вдягнених на них речей. І ти почуваєшся винним. Якщо вона сидить вдома, то гризе тебе за те, що завжди одна, й ваше сексуальне життя не складається. Якщо теж мотається по трьох роботах, то завжди втомлюється, вимагає, щоб ти допомагав по господарству, й ваше сексуальне життя знову не складається. Діти під час сімейних сцен перелякано забиваються в куток і дивляться на тебе підозріло. І ти починаєш думати про те, щоб «самоствердитися» на стороні.
Чинник № 5: боязнь старіння. Ти дивишся на себе в дзеркало й бачиш перше сиве волосся або лисину, що намічається, й кругле черевце. Ти задихаєшся, пробігши кілька прольотів угору сходами й погано спиш уночі. У тебе дає себе знати серце й болить печінка. Ти помічаєш, як багато навколо молодих, мускулистих, яснооких атлетів, і жінки кидають закличні погляди на них, а не на тебе. Ти навіть не впевнений, що зумієш забезпечити свою старість.
Чинник № 6: страх імпотенції. Ти починаєш із жахом думати, що, можливо, твоя дружина права, звинувачуючи тебе в тому, що ти аж ніяк не «статевий гігант», і це ще більше псує справу. З’являється нав’язлива думка спробувати «це» з кимось іншим. Сказано — зроблено. Ти починаєш розриватися навпіл, обстановка вдома, як на війні, грошей потрібно ще більше, ніж раніше, часу не вистачає. Постійна необхідність брехати і вивертатися призводить до гіпертонічного кризу, а звідси вже рукою подати до інсульту чи інфаркту. І зрештою, тебе наздоганяє саме те, чого ти так боявся й що сам наблизив. Адже ти не знаєш, що саме стрес і є одним із чинників, що понижують кількість тестостерону, а отже, зменшують статевий потяг.
Чинник № 7: батьки, котрі старішають. Якщо ти сам старієш, то що казати про твоїх батьків? Адже їм на 20 чи 30 років більше. Вони опинилися за бортом життя, їм уже пізно пристосовуватися до змін, і добре, якщо ти можеш допомогти їм матеріально й підтримати морально. Вони нескінченно хворіють, а наша «безкоштовна» медицина вимагає шаленої кількості грошей. Ти дивишся на їхні старіючі обличчя й руки, що слабшають, і розумієш: вони йдуть безповоротно. Не має значення, як багато жінок тебе кинули, твоя мама любитиме тебе до останнього подиху й для тата ти завжди будеш дитиною. Ти безсило стискаєш кулаки, тому що чоловікові не годиться показувати свої почуття, й, стримуючи їх, ти завдаєш собі ще більшого стресу.
Чинник № 8: відносини з дітьми. Ти дивишся на них і усвідомлюєш, що в їхньому віці був зовсім іншим. Вони доросліші, нервовіші, жорстокіші. Вони вважають, що ти не «відповідаєш» часу і, можливо, вони справді краще в ньому орієнтуються, ніж ти. Вони приходять поговорити з тобою «по душах», тільки коли їм потрібні гроші. А якщо вони намагаються заробляти їх самостійно, пропускаючи школу, ти знов переживаєш почуття провини. Коли вони затримуються, ти благаєш Бога, щоб вони взагалі повернулися. А якщо ти залишив їхню матір й одружився вдруге, вони ніколи тобі цього не пробачать.
Чинник № 9: страх перед майбутнім. Ще десять років тому ти спокійно отримував лікарняний і відпочивав собі на втіху, знаючи, що «робота не вовк...». Сьогодні бос може звільнити тебе, якщо ти занедужаєш більш як на три дні. Ти боїшся втратити роботу (і дві, й три). Ти боїшся, що хтось із твоїх близьких серйозно захворіє і в тебе не вистачить грошей його лікувати. Твоя дитина цього року закінчує школу, у тебе немає грошей на платний вуз, а розмір хабара для вступу в державний перевищує суму сукупної оплати в платному за всі роки навчання. Ти боїшся, що цього літа у вас не буде грошей поїхати відпочити, що знову підвищаться ціни на товари, плата за квартиру, електроенергію, газ, воду й телефон. Ти боїшся, що в цьому безладі може знову вибухнути атомний реактор, що метро ще подорожчає, а тролейбуси взагалі перестануть ходити. Ти вже платиш за те, що в тебе вдома живе собака, і подумуєш, що Верховна Рада в своєму прагненні витягнути ще що-небудь із твого гаманця цілком може ввести податок на повітря, яким ти дихаєш, а дихати ним, до речі, стає дедалі нестерпніше. Ти з жахом думаєш про те, як житимеш на одну пенсію і вже приглядаєш собі місце в підземному переході.
Чинник № 10: всі виїжджають. У тебе вже майже не залишилося знайомих і родичів. Вони втікають до Ізраїлю, Канади, США і ПАР. І кажуть тобі, що тільки самогубець може тут залишатися. Тобі нікому зателефонувати, коли тобі погано, й ні з ким випити кухоль пива. Потім вони шлють тобі листи, розповідаючи, як все стабільно, акуратно й зручно на новому місці, але в деяких місцях чорнило чомусь розплилося. Дружина каже: «Треба їхати». Але тобі хочеться розмовляти своєю мовою, гуляти з дитинства знайомими вулицями й чути до болю рідне: «Куди ти преш?!» Тобі хочеться лежати на тому кладовищі, де поховані твої рідні, але ти боїшся, що тут ця година настане раніше, ніж там. Дружина каже: «Подумай про дітей». І ти думаєш. І твоя голова розколюється на частини при думці про те, що якби ти народився у Франції чи Англії, в тебе не було б цих проблем. І, можливо, в твоїй волі зробити це для своїх дітей чи онуків. Але ти не хочеш поневірятися світом, повторюючи заклинання Галича «коли я повернуся...» (знаючи при цьому, що Галич не повернувся ніколи). Ти думаєш, думаєш, думаєш... Від цього можна збожеволіти.
