ЩОДЕННИК 23 липня

— Звернувся вчора до рекетирської бригади. Один тип два роки мені вже солідну суму винен, але не віддає.

— Скільки винен?

— 15 доларів... Вони його «зроблять». Віддасть. Правда, п’ять «баксів» із того їм віддав за роботу, але для мене й десять — ого-го-го.

Тож усю ніч цю угоду з ними обмивали, вони заводили мене в бари, говорили, що йдуть на діло, потім віддадуть, знайомили мене з власниками, узяли з них спершу один ящик горілки, потім другий, напоїли. . . Тепер ледве дихаю. . . Перебор!

Я йду додому і регочу над «рекетирами». Десяток жлобів, мовляв, почали за п’ять «баксів» працювати. А потім раптом стукнуло: та ж вони просто «нагріли» Степана, сказали в барах, що він виставляє під свій, близький до повернення борг, і бідний музикант скоро не знатиме, що з хати продати, аби розрахуватися.

І у вітчизняному рекеті ситуація, як скрізь: закопують ближнього настільки, щоб не міг уже вилізти.