«Чорні слідопити» полюють на могили солдатів вермахту
Поникавши попід хатами, заїжджі «краєзнавці» звернули на обійстя 86-річної пенсіонерки Олександри Шевченко. Намоловши сім мішків вовни про радянського офіцера, який буцім-то воював у цих краях, один із гостей відрекомендувався — не багато, не мало — онуком того офіцера. Та замість дідових подвигів «онук» чомусь став цікавитися похованнями німецьких солдатів. Довірлива бабця рада була стати в пригоді, розповіла, що знала. Мовляв, у Потапцях вони навряд чи знайдуть, а ось у сусідніх Лазірцях є німецькі могилки: біля школи та на обійсті Володимира Карпенка.
У Лазірцях 70-річний Валентин Коваленко підтвердив слова бабці: садиба Карпенка — ось вона, по сусідству, а могилки за хатою під акаціями. Дід виявив пильність, спитав документи. Гості тицьнули якусь довідку, яка засвідчувала, що один із них є мешканцем Воронезької області і буцім-то має дозвіл на пошукові роботи.
Говорить заступник голови Канівської районної ради Григорій Кутовий: «Між Україною та Німеччиною існує міжурядова угода, яка узаконює розшук та ексгумацію останків німецьких солдатів із метою перепоховання. У рамках цієї програми було створено організацію «Пошук», офіс якої міститься в Києві. Минулого літа у район приїздив представник «Пошуку», з ним був німецький ексгуматор, вони мали офіційний лист, санітарний дозвіл. Ми санкціонували проведення розкопок у селі Григорівці. Пошуковці виконали роботу акуратно. Усе було занотовано й запротокольовано. Місце розкопок упорядковано».
... Із довгими дротяними щупами вони ходили подвір’ям Володимира Карпенка, штрикали тут і там. Сусіди позирали із-за паркану насторожено. Адже господаря не було вдома (він мешкає у Каневі, в село приїжджає обробляти город), не було й звичного в таких випадках представника сільради. Розкопавши за хатою могили, патрачі взяли солдатські бирки (медальйони), медалі, ордени, черепи, розклали все це в окремі ящички. Решту загорнули назад.
Говорить власник «розкопаної» садиби Володимир Карпенко: «Я приїхав у село через два дні. Із десяти горбків за хатою, були розкопані чотири. «Мої» могили хоч позагортали, а ті, що розрили біля школи, навіть не завдали собі клопоту закидати землею».
... Біля школи, у чагарниках, прибульці не церемонилися: вергали землю наліво й направо, розкопали шість могил. Робота тривала до сутінків.
За інформацією компетентних джерел, піратські, тобто несанкціоновані розкопки провадяться з метою наживи. Попри те, що в Україні є кілька офіційно визначених німецьких військових цвинтарів, куди можна привезти останки загиблих із глухих сіл і перепоховати з усіма почестями, багато німців воліє, аби прах їхніх батьків і дідів був упокоєний у рідній землі. Заради цього вони часом нехтують офіційними каналами (у ФРН є організація, аналогічна нашому «Пошуку», — «Могили війни»), натомість звертаються до сумнівних ділків із Східної Європи. За «комплект» останків, куди входять, як правило, солдатський медальйон, нагороди, череп, «копачі» та їх посередники правлять кількасот дойчмарок.
...Господар «розкопаної» садиби звертався до Канівського управління Служби безпеки. Тут справу «взяли на замітку». Тим часом на карті гастролерів, за свідченням очевидців, були позначені ще кілька сіл Канівського району, зокрема, Бересняги й Козарівка. Як повідомила голова Козарівської сільради Ганна Мардоян, до них мародери не навідувалися. Поки що...
Черкаська область
