Під сонцем, але ніби в затінку
Україна — одна з провідних виробників насіння соняшнику — сьогодні опинилася в ситуації, коли її власна олійножирова промисловість практично простоює без сировини. Країна змушена закуповувати за кордоном нерафіновану олію, аби хоч якось завантажити заводи. У зв’язку з цим недавній указ Президента України, який регулює вивезення соняшнику, вельми актуальний.
На жаль, у ситуації, що склалася, значною мірою винні й самі олійножирові підприємства. Ще недавно, до листопада минулого року, вони буквально закидали через пов’язані з ними трейдери позабіржовий ринок оптовими пропозиціями нерафінованої соняшникової олії, віддаючи при цьому перевагу давальницькій схемі розрахунку з виробниками сировини. Природно, що останні в умовах перенасиченості ринку мали, м’яко кажучи, занадто примарні перспективи реалізації отриманої у вигляді натуроплати олії. Якось абсолютно забули, що соняшник — один з найліквідніших видів української аграрної продукції, що успішно експортується, де за нього українським виробникам справно платять не олією разом з клопотами щодо її подальшої реалізації, а грішми. Гроші ці частіше за все зеленого кольору, що у зв’язку з наростанням в Україні інфляційних очікувань різко посилило відплив такої потрібної самій Україні сировини на експорт.
ЯК З ВЕЛИЧЕЗНОЇ КІЛЬКОСТІ ЗРОБИТИ ДЕФІЦИТ
В українській олійножировій промисловості на тлі цілком прийнятного минулорічного урожаю, більш ніж стерпного технічного стану переробляючих підприємств (після істотного припливу іноземних інвестицій) спостерігаються перші ознаки майбутнього внутрішнього дефіциту рослинної олії. І це тепер, коли й без того відзначається період сезонного підвищення цін.
Сезонна динаміка роздрібної націнки на соняшникову олію, скажімо, на продовольчих ринках Києва, дуже вражає. Якщо майже весь рік рівень націнки не перевищує 20—35%, то під час «соняшникового ажіотажу» вона досягає 80 і більше відсотків!
Нині, напередодні «цінового буму» має відіграти свою роль «підживлення» занепалого ринку. Пам’ятаючи про роздрібні ціни на рослинну олію наприкінці минулого літа, було б непогано використати в ці строки з метою стабілізації цін товарну інтервенцію. Добрим прикладом тут може слугувати недавній аналогічний досвід Київської міської адміністрації, коли таким чином було збито ціновий ажіотаж, що починався, в продажу цукру уроздріб. І, звичайно, крім цього, сьогодні гостро необхідні додаткові заходи щодо забезпечення сировиною вітчизняної олійножирової промисловості.
ПАЦІЄНТ ШВИДШЕ ЖИВИЙ, НІЖ МЕРТВИЙ
Однією з основних особливостей ринку виробництва та реалізації рослинної олії в Україні останнім часом стає різке поліпшення якості товару, запропонованого на продаж. Ще недавно рафінована соняшникова олія в поліетиленовій тарі (ПЕТ) як за частотою пропозиції, так і за ціною, була для жителів України чимось екзотичним. Однак, після створення нових підприємств і докорінної реконструкції діючих, олія в ПЕТ із синонімів «гарного життя», на кшталт чорної ікри та крабових паличок, стала нормальним продуктом харчування. Ще в 1995 році цим продуктом торгувало не більше ніж 12% оптових трейдерів, а лише за неповні 6 місяців 1998 року більш як 40% соняшникової олії, що пропонується на оптову реалізацію, пройшло попереднє рафінування і розфасовано в ПЕТ.
На жаль, виробники «традиційного національного товару» — каламутної суміші з, м’яко кажучи, своєрідним запахом про інвестиції не піклуються і високим технологічним рівнем своїх підприємств похвастати не можуть. Як результат, у роздрібній торгівлі дедалі частіше можна купити якісну рафіновану соняшникову олію в ПЕТ за ціною, що цілком можна порівняти з ціною «народного продукту», такого знайомого всім за брудними бочками та бідонами на кожному базарі і базарчику.
У цій ситуації знайдеться багато охочих до словесного захисту вітчизняного товаровиробника, що закликають до «всенародного ополчення» проти підступних іноземних супостатів. Але не треба забувати, що дезодорована олія — це ще й надійне джерело бюджетних надходжень. Тому державі немає сенсу нехтувати ним лише тому, що для її виробництва використовуються сучасні технології. Навпаки, якщо впроваджувати їх, то Україна може більш активно проникати на ринки інших країн, що створить умови для виживання останньої із стратегічних для країни галузей переробки сільгосппродукції.
