Що таке національно-економічний прагматизм?

Можна виокремити два основних типи позичальників. Один тип позичальників бере в борг, аби примножити гроші за формулою гроші–товар–гроші (Г–Т–Г). Другий тип позичальників бере в борг для того, щоб привласнити дохід за схемою: кредит — борг —власний дохід. У першого позичальника існує попит на гроші, а у другого — на дохід.

На жаль, наша держава ідеологічно, політично та юридично, як і в радянські часи, на боці останнього — на боці боржника. За існуючих правових умов формулу Г–Т–Г в офіційній економіці практично не можна реалізувати. Попит на гроші притлумлюється. Вони тікають з офіційної економіки всіма можливими шляхами.

А боржник, який привласнив дохід, продукує для суспільства не прибуток, а збитки. Збільшується кількість збиткових підприємств. Нині їх — 50%. Кожна година роботи такого підприємства продукує фінансові збитки суспільству. Багато боржників продукують багато збитків.

Маємо суспільство боржників, які панують у ньому, диктують і визначають напрям руху. До кризи. Колапсу. На ідеологічних засадах пріоритету позичальника сформувалася держава-боржник. Панування психології неринкового спрямування породило панування боржника, його дедалі зростаючий борг — і внутрішній, і зовнішній. Якщо зовнішній борг України 1992 року становив $450 млн., 1994-го — вже $4,5 млрд., то нині — $12 млрд. Як бачимо, він збільшився майже в 27 разів.

Без радикальних змін в економічній ідеології, політиці та економічному законодавстві такі темпи збільшення боргу не зламати.

ВІДДАЙТЕ ПРІОРИТЕТ КРЕДИТОРУ

Завдання полягає в тому, щоб Україну з країни боржників перетворити на країну, спроможну інвестувати. Для цього вона має подбати про пріоритет кредитора, власника. Приватна власність має посісти гідне місце в суспільстві. Її треба проголосити священною і недоторканною, охороняти згідно із законом. Право власності в Україні законодавчо закріплено, але фактично стає на заваді його реалізації психологічне, політичне, адміністративне середовище.

Забезпечення пріоритету кредитора над позичальником є необхідною передумовою успішної ринкової економічної політики в Україні. Однак кредиторська заборгованість становить близько 110 млрд. гривень, дебіторська — 80 млрд. гривень, або на 30 млрд. гривень менше. А держава подбала лише про дебітора (боржника) і списала ці 30 млрд. гривень. Поклала їх на суспільство. Кредитор же залишився зі своїми проблемами сам на сам.

Якщо принцип пріоритету кредитора чітко не проголошується і не реалізується, то інвестор, кредитор і підприємець опиняються під загрозою втратити свою власність, бо цим нехтуються права людини і власника. Капітал тікає за кордон, або в «тінь». Економіка занепадає. Підтвердження того — жахливе падіння ВВП за 7 років.

Між владою і капіталом, як і за радянських часів, ворожнеча і недовіра. Закон не діє. Гра йде без правил. Ув'язнюють банкіра. Розкрадається банк. Банкіра випускають. Вибачаються. До кого апелювати?

Одна неправда породжує сто. Закони ухвалюються в інтересах окремих людей чи груп, аби привласнити незароблені доходи, а не створити сприятливі умови для примноження власності та розвитку бізнесу. Це психологічні, ідеологічні передумови кризи.

ПРАВДА І ДОВІРА

Правда — це не лише моральна, але й економічна категорія. В законі про банкрутство записано, що «метою закону є задоволення вимог кредитора». А насправді, адміністративні впливи, надумані процедури уповільнюють процес банкрутства на користь позичальника, надто коли це державне або корпоратизоване підприємство. Іще приклад.

Держава підписує меморандум із Міжнародним валютним фондом. Але суспільство про це не знає. А там зобов'язання країни на роки. Таким чином, наші інтереси вирішуються без нас. Звідси — довіра населення і підприємців до влади.

Падіння довіри навіть кількісно можна виміряти. Частка залишків наявних грошей у населення щодо його чистих грошових доходів 1994 року становила 12,7%, а щодо придбаної іноземної валюти — 3,1%. 1997 р. відповідно — 4,7% і 17,4%. Це — довіра населення до емітента гривні, тобто уряду.

Повернення до правди, утвердження довіри в суспільстві — це ще один аспект необхідних радикальних змін у нашій психології та моралі. Проблема амністії та легалізації капіталів без утвердження в суспільстві правди і довіри не буде розв'язана. І занепаду не подолати без зупинення витікання капіталів та без їх вільного повернення в Україну як інвестиційний капітал.

І поліцейськими методами капітали не зупинити. Потрібне інституціональне забезпечення їх повернення. А це вже довгострокова політика. На жаль, більшість представників влади і капіталу живуть короткотерміновими, а не довготерміновими інтересами. Як розробити і запровадити сприятливі, прозорі умови амністії, легалізації і збільшення капіталу без правди і довіри? Ніяк. Так ідеалізм перетворюється на національний прагматизм... За умови, що є добра воля людей і держави.

ВЛАДА І НАРОД

Відродження довіри створює умови для діалогу між владою і народом, між владою і бізнесом. Нині такого діалогу немає. Немає, по суті, і здорової держави, яка не лише і не стільки є кров'ю, мовою, територією. Держава — це те, що ми будемо робити завтра разом. Саме це об'єднує нас у державу.

Існування націй — це щоденний плебісцит і діалог, щоденна спільна робота на позитивний результат. Це неможливе без довіри, довіри до реформ, котрі роблять не лідери, а активна частина суспільства (бізнесмени, фермери, робітники, вчені, митці), яка свідомо включилася в загальнонаціональний рух за розвиток своєї країни. А без реформ криза буде з нами завжди. Якщо ми хочемо її подолати, а не лише відстрочити, то мусимо ці реформи реалізувати, змінивши психологічні та ідеологічні орієнтири.

Сімь чесних мільйонерів

Згідно із заявою голови Державної податкової адміністрації України Миколи Азарова, тільки сім громадян нашої держави офіційно визнали, що мають понад один мільйон гривень річного прибутку. Але ж іще десь 150 мільйонерів приховують це. Ще 150 чоловік мають високі річні прибутки від 100 тисяч до мільйона гривень. Тому в урядових колах нині опрацьовується ідея запровадження з 1 січня 1999 року податкової амністії, тобто визнання «чесною» всієї добровільно легалізованої на цю дату і приховуваної досі від податкових органів власності.За даними Національного банку України, в «тіньовому» фінансовому обігу країни перебуває $10 — 12 млрд. та 6,5 млрд. гривень. Ось із яких сум не сплачуються податки і недоплачуються пенсії, стипендії, зарплати вчителям, медикам, військовослужбовцям та й працівникам підприємств, номінально приватизованих трудовими колективами.Однак чи насправді стануть чесними в такому випадку наші теперішні багаті власники напівприватизованого ними державного майна, якщо чинним є закон «Про підприємства в Україні», за яким вільно почуваються не чесні виробники, а шахраї та пройдисвіти? Яка влада, така і її порада.
Леонід КЛИМЧУК, голова Коростенської організації товариства «Просвіта»

КОМЕНТАР ВІДДІЛУ ЭКОНОМІКИ

Цей лист може бути своєрідною ілюстрацією до статті Олександра Сугоняка, бо наочно демонструє, що нашому суспільству, справді, дуже не вистачає розуміння національної ідеї, довіри, толерантності.