Про «курс реформ» чули всі, але ніхто його не бачив
«Стан законодавчого забезпечення подальшого розвитку економічних процесів справді критичний», — сказав глава держави, нагадавши, що на розгляді в парламенті перебуває понад 100 законопроектів з питань економічної політики, внесених ще в парламент попереднього скликання.
Слова Президента дуже добре ілюструють деякі вельми поширені в суспільстві ілюзії стосовно політичних процесів. Відразу відзначимо: ці ілюзії постійно підтримує виконавча влада.
По-перше, цілком не зрозуміло, що означає узгоджена «і конструктивна» робота парламенту? Навряд чи ви знайдете серед демократичних країн державу, де парламентарі не лаялися б одне з одним, і вже геть неможливо уявити собі, щоб усі дружно працювали в одному напрямі. На щастя, в кожному суспільстві є безліч точок зору на те, як повинна розвиватися країна, й парламент лише віддзеркалює цю ситуацію. Проблема в іншому — зазвичай у «нормальних» парламентах є більшість, яка старається проводити свою політику попри опір меншості. Те, що в нашому парламенті не склалася більшість, необхідна навіть для обрання спікера, пов’язано з багатьма причинами, й не в останню чергу — з очевидними логічними нестикуваннями між виборчою системою, яка структурувала парламент, і системою влади у країні.
По-друге (і це найцікавіше), Президент говорить про якесь «законодавче забезпечення подальшого розвитку» (зрозуміліший варіант цієї складної конструкції — «єдність гілок влади»). Фактично парламент, на його думку, зобов’язаний ухвалювати закони, які забезпечували б проведення саме його лінії. Однак абсолютно ясно, що стратегія Президента (коли вона існує) — лише одна з багатьох, і парламент зовсім не зобов’язаний їй підігравати. До речі, одним із головних мотивів голосування на парламентських виборах було ставлення до політики, яку проводить Президент. Судячи з 5% правлячої НДП, ставлення це є цілком певним. Отже, пристосовуватися до нової ситуації слід передусім главі держави. Крім того, не зрозуміло, до чого могли б (за наявності такого бажання) пристосуватися депутати. Про «курс реформ» чули всі, але ніхто його не бачив. Навіть НДП й УСПП, де Президент зробив усі цитовані заяви, недавно виступали проти президентських указів із дуже серйозного для реформ питання оподаткування. Тож «об’єднатися» з безпартійним, а відтак невловимим в ідеологічному розумінні Президентом просто неможливо. Й останнє. Позаяк парламент, на думку Президента, мусить ухвалювати закони, які подобаються йому, постає просте питання — а навіщо тоді загалом вибори? Чи не простіше депутатів призначати на Банковій?
