ЄС любить Україну, але на відстані

І, як дав зрозуміти генеральний директор директорату ЄС у питаннях відносин з країнами Центральної та Східної Європи Гюнтер Бурхардт після переговорів у Києві, питання про справжню інтеграцію України до ЄС зараз на порядку денному не стоїть. ЄС просто вітає розроблену в Києві стратегію європейської інтеграції держави, бажає мати в Києві «сильного стратегічного партнера» — але не більше за те. Про можливість асоційованого членства України в ЄС Бурхардт не сказав нічого.

Насправді якісних змін у двосторонніх відносинах поки що не видно. Квоти на поставки до ЄС металів та текстилю як існували,так і існують, візова та торгівельна політика Європейського Союзу лібералізується не лише стосовно Польщі, Угорщини, Чехії, а й інших країн регіону, але не України. У свою чергу, за таких умов недивним виглядає виникнення в Україні дійсно дискримінаційних обмежень автомобільного імпорту. Але квоти на експорт українських металів та текстилю до країн ЄС залишаються, Бурхардт навіть вважає, що вони не використовуються повністю, тому про їх скасування не йдеться. Хоча до тієї ж Росії ставлення в Брюсселі значно поблажливіше.

Не зовсім зрозуміло також, чи підтримуватиме насправді ЄС Україну в її намаганні увійти до Всесвітньої торгівельної організації (ВТО), що, у свою чергу, дасть змогу започаткувати хоча б зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Євросоюз навряд чи можна звинувачувати в тому, що він повністю ігнорує Україну — адже якась робота ведеться, зокрема, розробляється проект спільної програми дій — щоб, як каже Бурхардт, «наростити м’ясо на кістки», планується ціла низка зустрічей на високому рівні, починаючи з запланованого на липень візиту комісара ЄС у зовнішніх справах Ганса ван дер Брука.

Але добиватися справжніх якісних змін у відносинах — передусім справа самої України.