Ірина АПЕКСИМОВА: «З мене всі сміються»
— Як ви самі ставитеся до серіалів?
— Прекрасно. Це просто трохи інший стиль кіно: трохи розтягнутіший і наближеніший до реального часу. Тут усім треба докладно пояснити мотиви вчинків. Я обожнюю наші радянські серіали. А точніше, багатосерійні фільми. Щось подібне знімається і тепер.
— Але в юності ви, мабуть, і не думали про такі масштаби?
— Так. Я вступила до театрального інституту з третьої спроби. А взагалі я мріяла про оперету. І хоч професіонально танцем я ніколи не займалася, але були якісь дані, мене в 13 років навіть запрошували до Москви, в хореографічне училище. Але все вийшло не так, і я вступила до школи-студії МХАТ до Олега Павловича Табакова.
— Нині вважається, що випускники школи Табакова — це найсильніша акторська школа. Ви відчуваєте свою належність до касти привілейованих?
— Так, і дуже цим пишаюся. Школа Табакова — така дивна. Я не змогла б написати про неї книгу. В Табакова, на перший погляд, немає системи як такої. Він не вчить конкретно, а, немов сліпих кошенят, штовхає туди-сюди. Ти розумієш щось раз і на все життя. Ніхто з нас не повторив двічі тієї самої помилки.
— Наскільки відомо, в театрі у вас класичний репертуар. На екрані — ультрасучасний. А що ближче особисто вам?
— Поки що театр. У кіно я нічого істотного не зіграла.
— Але тепер, завдяки голівудському блокбастеру «Святий» Філіпа Нойса, вас знають і шанувальники видовищних бойовиків?
— Від моєї ролі в цьому фільмі нічого не залишилося. Спочатку героїню Елізабет Шу вбивали в середині фільму, і відтак починався мій роман зі Святим, з Велом Кілмером. Але коли все зняли і переглянули, — вирішили, що головну героїню вбивати не можна, і моя роль одразу стала «вихолощеною». Було дуже образливо.
— Образливо було втратити такого партнера, як Вел Кілмер?
— Просто дуже багато було надій на цей фільм. Потрапити відразу на «Парамаунт пікчерз», в багатосюжетний проект, зніматися з такими акторами і працювати з такими режисерами... Звісно, на це робилася дуже велика ставка...
— Ви взагалі ставите себе в ряд західних акторів?
— Так.
— У «Святому», та й у «Дні народження Буржуя», ви працюєте зі своїм чоловіком — актором Валерієм Ніколаєвим. Складно чи легко працювати сімейною парою, особливо якщо доводиться грати почуття, як у цьому серіалі?
— З чоловіком грати почуття складно, адже ми абсолютно все знаємо одне про одного. І коли граєш кохання — виходить брехня. Принаймні, для нас... А показувати, як це у нас розвивається по-справжньому, незручно.
— Та й не потрібно, мабуть. Як героїня «Театру» Моема... Коли вона почала жити на сцені своїми власними почуттями...
—... то вийшла цілковита дурниця.
— А що вам подобається з книг, музики, фільмів? Наче й банальне запитання, але це важливо, де людина «мешкає».
— Так. У мене два улюблених твори — це «Майстер і Маргарита» і «Театр». І є ще «Темні алеї» Буніна. З музики — люблю нашу класику, Прокоф’єва, Рахманінова.
— Серед колег є ідеали?
— Обожнюю Меріл Стріп і Лайзу Мінеллі. Напевно, тому, що я — сама така, не красуня. Мені подобаються жінки з дивним виразним обличчям.
— Ваш типаж на екрані можна назвати бізнес-леді. А в житті?
— Тільки якщо «бізнесом» можна вважати мій задум з акторським агентством.
— Це для підтримки іміджу?
— Розповідаю: ось мені зараз 32 роки. Залишається щонайбільше десять років, коли я ще реально буду потрібна як актриса, а потім залишуся ні з чим. І для того, аби ці комплекси не розросталися, я хочу створити собі якусь нішу, тил.
— На ваш погляд, ви можете постаріти актрисою? Чи все-таки настане момент, коли треба буде піти?
— Про це я саме й думаю: робити пластичні операції чи старіти, як це буває насправді.
— Знову до запитання про сучасність і класику. Яка епоха вам ближча?
— Щось із романтичних часів. Хочеться, скажімо, у XVIII століття... Хочеться рицарських пригод. А з іншого боку, я обожнюю наші 60-і роки.
— Якщо романтичний час, отже... вальс?
— Швидше — танго. Щось різке й пристрасне.
— Ви взагалі пристрасна людина?
— Так. Я багато робила в житті, як кажуть, «не від голови». І якщо комусь здається, що я така холодна й крута, то це тільки засіб захисту. Коли я приїхала до Москви з усіма її складнощами, то тут, мабуть, і відбулася зміна іміджу — навіть риси обличчя загострилися. Але, в принципі, я характерна людина і в житті. І з мене всі сміються.
