Чим далі від міліції, тим... краще?

З проханням прокоментувати ці дані кореспондент «Дня» звернувся до науковця, викладача інституту МВС В.Медведєва. Володимир Степанович нині готується до захисту докторської дисертації з юридичної психології — першої в Україні — на тему «Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ».

З проханням прокоментувати ці дані кореспондент «Дня» звернувся до науковця, викладача інституту МВС В.Медведєва. Володимир Степанович нині готується до захисту докторської дисертації з юридичної психології — першої в Україні — на тему «Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ».

— Результати регіональних досліджень свідчать: населення України все більше дистанціюється від сприяння ОВС, — розповідає пан Медведєв. — Наслідки тут дуже негативні. По-перше, знижується контроль з боку громадянського суспільства, а це стимулює соціопрофесійну ізоляцію, корпоративність працівників ОВС. На жаль, в нашому суспільстві за сумнівною традицією взаємодія з міліцією оцінюється під кутом лише доносительства. А ось досвід Австралії, Великої Британії, Франції, США свідчить, що взаємодія полягає в участі в громадських організаціях, в спеціальних програмах, наприклад, «Сусідський нагляд», службі в допоміжних підрозділах, створенні асоціації допомоги поліції.

Заізольованість сприяє також поширенню професійної деформованості. Найчастіше вона вражає представників професій типу «людина-людина»: педагогів, акторів, юристів. Їх об’єкт діяльності — людину чи групу громадян можна уявити у вигляді джерела психологічної радіації. Воно потужне, а для працівників ОВС скоріше шкідливе, ніж корисне. Звідси — різні вади, моральні аномалії. В ОВС ведеться статистика посадових правопорушень. У 90-ті роки кожне третє здійснене під безпосереднім впливом начальників та колег. Більшість, до речі, виявлена не ОВС, а іншими правоохоронними органами.

Об’єкт діяльності міліції більш насичений негативними морально-психологічними характеристиками, ніж той, з яким мають справу, скажімо, вчителі чи лікарі. Спілкування з такою категорією викликає негативні емоції, призводить до стійкого дефіциту позитивних вражень, розчарування та зневіри в людях. Але, відчуваючи до негідників огиду і презирство, працівники ОВС змушені встановлювати контакти з ними, довірливі стосунки, виявляти співчуття...

Загострює проблему й те, що нерідко працівники міліції за своїми особистими рисами, рівнем професійної підготовки, авторитетом не тільки не переважають «вихованців», а навіть поступаються ним. А ті поспіль вивчають особу, наприклад, слідчого, його уподобання, слабкості і намагаються їх використати, психологічно дуже витончено схилити до зловживань. А коли це вдається, то у працівника ОВС спостерігається відхилення від певного соціального орієнтира, з’являється аморальність, потяг до алкоголю, наркотиків. Оформлюються такі риси особистості, як жорстокість, нещирість, нігілізм. На жаль, цьому сприяють і перекоси в суспільній свідомості. Так у повсякденні панує уявлення про затриману людину як про злочинця ще до вироку суду й про те, що найкращий шлях виправлення — максимальна суворість покарання.

Що ж, майже всі ми свого часу зазнали суспільної деформації. Радянська концепція виховання «розумних потреб» та «гармонічного поєднання громадських та особистих інтересів» в дійсності нерідко підмінялася нехтуванням особистості. Людське життя декларувалось як вища цінність, а в дійсності численні випадки самопожертви при рятуванні скирти сіна чи трактора діставали громадське схвалення й державне визнання.

У ті часи на тему професійної деформації працівників ОВС взагалі було накладено «табу». Нині юридична психологія та педагогіка вже мають певний інструментарій та доступ до раніше заборонених проблем. Перевиховання, виправлення особистості — це, по-перше, її розвиток, а не пригнічення. Поширюється нині й професійно-психологічна підготовка. Зокрема, в пенітенціарних установах (місцях позбавлення волі) зростає кількість практичних психологів.