Без освіти країну не підняти

Хочемо ми того чи не хочемо, а наша економіка входитиме до системи інформаційного (іноді його називають «постіндустріальним») суспільства, в якому найвища роль належить людському чинникові. На думку американських фахівців, у XXI сторіччі темпи зростання так званих «білих комірців» істотно випереджатимуть темпи зростання «синіх комірців» у складі зайнятого населення їхньої країни. Поступове «вимивання» ручної праці вимагатиме підготованих «операторів». Навіть для фермерського господарювання в США треба мати відповідний освітній рівень. Ще 1980 р. чисельність зайнятих тільки маркетинговою діяльністю у ФРН перевищила загальну кількість тих, хто працює у сільському господарстві, будівництві та на транспорті.

Індустріально розвинені країни прагнуть відповідати на головний виклик часу, забезпечуючи високу продуктивність і конкурентоспроможність. Ясно, що наша країна сьогодні серед аутсайдерів. Але є ж «завтра», про яке треба думати сьогодні.

Навчання, освіта — це функція відтворювання найважливішого компонента продуктивних сил суспільства. Закривати на це очі — значить із незнання чи навмисно зраджувати його інтереси. Аналізуючи гонку країн світу за економічним лідером, американські вчені стверджують, що серед інших чинників успіх у ній визначає система навчання. Загальновідомі досягнення Японії. А забезпечуються вони належною увагою до навчання й освіти молоді.

Тільки необ’єктивна людина заперечуватиме, що гасло «вчитися, вчитися і вчитися» та розвиток системи освіти дозволили колишньому СРСР з багатьох позицій науки та техніки вийти на передові рубежі. Роботи С.Н.Лебедєва та В.М.Глушкова (членів АН УРСР і АН СРСР) значно випереджали за часом розробки зарубіжних вчених у галузі обчислювальної техніки. Це дало привід М.С.Хрущову заявити, що в космосі «ми можемо в лузу влучити». І вони не були поодинокими й випадковими розробками. На весь світ відомий інститут зварювання імені Є.О. Патона. Іноземні фахівці зараз «нишпорять» у дослідницьких лабораторіях підприємств ВПК: їм потрібні не вироби — інформація.

За 30 років (1950-1980 рр.) число університетів у світі виросло з 753 до 1854. Це набагато більше, ніж за попереднє сторіччя. У багатьох країнах студенти платять за навчання. Але там є можливість заробити. А де взяти гроші українському студентові, якщо в країні немає робочих місць? Куди йти молодим людям, якщо скорочується мережа ПТУ, технікумів, середніх і початкових шкіл? Держава, як і родина, повинна «останню копійку» віддати на навчання підростаючого покоління, на створення потенціалу майбутнього.

Вища школа, ВУЗи вищих ступенів акредитації готують національну еліту: гуманітарну й професійно-технічну. Найбільш суперечливим можна вважати ставлення до підготовки інженерного корпусу країни. Деякі вчені обстоюють тезу про перевиробництво інженерів, створюючи таким чином «наукову базу» для подальшого занепаду виробництва. У той же час «Перелік» напрямків і спеціальностей підготовки фахівців, затверджений постановою Кабміну від 24 травня 1997 р., свідчить про те, що реальна економіка не може обійтися без постійного оновлення інженерного корпусу держави. Основні 12 галузей науки (без військових) містять 68 напрямків підготовки з 538 фахів. Із них — 68% належать до категорії інженерних. Близько 60 спеціальностей пов’язані з фундаментальними науками, 97 — належать до галузей з високими технологіями, у тому числі 78 інженерних фахів.

Особливо здатне викликати небажані наслідки прагнення обмежити підготовку кадрів у напрямкові «будівництво». Фахівці цього напрямку створюють основні фонди, експлуатують їх і відновлюють. Саме ця категорія в багатьох розвинених країнах найбільш високооплачувана.

Раніше у нас діяли різні методологічні підходи та методи планування підготовки кадрів. Зараз, коли в державі йде процес переділу власності й «хазяї» далекі від проблем грамотного менеджменту, вони не можуть оцінювати кадрову перспективу і тим більше потребу, що характеризується в теорії як «прихована». Але держава повинна піклуватися про кадрове забезпечення, необхідне для виведення на шлях успіху. Піднесення виробництва й ділової активності завжди супроводжується зростанням інвестицій у будівництво і потребою у відповідних кадрах. Втрачений час може обернутися вже не техногенною, а економічною катастрофою, коли держава повинна буде імпортувати будівельні послуги, чого Україна ніколи не робила.