Інфляція як усвідомлена необхідність

Стабільність національної валюти — це необхідна, але недостатня умова нормальної роботи економіки. У розвинених країнах стабільність валюти дає об’єктивну картину дії інших чинників. Серед них збалансованість інтересів малих, середніх і великих підприємств, їх зацікавленість у зростанні виробництва та його ефективності. Стабільність валюти свідчить також про правильно обрану стратегію і тактику оподаткування, обгрунтованість розвитку тих чи інших галузей народного господарства тощо. Але узагальнюючим показником є той самий показник зростання ВВП, скоректований на рівень інфляції.

Однак інфляція є також і чинником, який впливає на показники розвитку. Причому що нижчі економічні показники виробничої сфери, то менший негативний вплив справляє на них інфляція.

Оскільки таких прикладів у провідних країнах світу не знайти, скористаємося даними в Україні, яка 1990 року теж іще вважалася розвиненою промисловою державою.

З таблиці видно, що в міру спаду реального ВВП інфляція абсолютно (графа 3) і відносно (графа 4) падала. Фінансисти Нацбанку напевне пояснять абсолютне зниження інфляції впливом монетаристських методів: залученням валютних кредитів та інвестуванням інвалюти в ОВДП, що дало змогу зв’язати частину грошових мас, не забезпечених товарним покриттям. З таким твердженням можна було б погодитися, обумовивши ту обставину, що механізм зовнішнього кредитування діяв уже з 1992 року.

Разом з тим в міру спаду ВВП відносна величина інфляції (графа 4) знизилася в 1743 рази. Ніхто, звісно, не стверджуватиме, що в таку ж кількість разів збільшилися інвалютні запозичення. Отже, на інфляцію впливають не тільки і, думається, не стільки зовнішні позики, скільки ВВП, що знизився більш ніж на дві третини, який сам по собі грає стабілізуючу роль: його подальше повільне падіння обмежене мінімальними потребами попиту та пропозиції товарів у їх ціновому вираженні, що перешкоджає значному зростанню інфляції.

Таким чином падіння реального ВВП, що знизився на третину порівняно з 1990 роком, відбувається під впливом не тільки інфляції, а й багатьох чинників, а її вплив видається мінімальним і далеко не визначальним чинником.

Зі сказаного можна зробити висновок: керована грошова емісія, що призводить до помірного зростання інфляції, цілком припустима. Головне — це її мета. Не може бути мови про погашення боргів щодо оплати праці бюджетників, оскільки напрям використання емісійних коштів економічного результату не дасть. Те саме станеться, якщо внаслідок емісії всі підприємства і галузі однаковою мірою отримають по «ковтку кисню», аби через певний час повернутися до своїх колишніх фінансових проблем.

Безперечно, в разі відновлення інфляції, як і в попередні роки, максимальну вигоду матиме банківська сфера, де часовий цикл обороту грошей набагато коротший за виробничий цикл у реальній економіці. Проте щодо довірених банків, яким може бути доручене обслуговування державних інвестиційних коштів, мають застосовуватися превентивні заходи контролю, щоб не допустити спекуляцій надаваними фінансовими ресурсами. Їх потрібно спрямувати на розширення інфраструктури машинобудівного та приладобудівного виробництва з високою мірою наукоємності, наприклад, складної побутової техніки, що її ввозять нині до України з розвинених країн. Це було б доцільно поєднувати з інвестиціями з країн, рівень цін в яких нижчий за середньоєвропейський (Італія, Корея та інші).

Емісійні кошти потрібно використати для інвестування під конкретні проекти. Воно має проводитися імпульсно, в міру необхідності, орієнтуючись на максимально короткий термін реалізації проектів. У цьому випадку емісія й пов’язана з нею інфляція матимуть економічне обгрунтування. Зрозуміло, така робота передбачає координацію дій органів виконавчої влади та реалізаторів проекту з Нацбанком і комерційними банками.

Державне інвестування структурної перебудови економіки здійснювалося навіть у роки найвищої інфляції. Сьогодні, коли інвестування, як і інфляцію, зведено до мінімуму, ВВП продовжує своє падіння через причини, які у вищих органах державної влади намагаються не помічати, попри численні публікації в науковій і суспільно-політичній пресі. А втім, це теж позиція, яку народ України оцінив під час парламентських виборів, оцінить і на президентських.

Опудало девальвації національної валюти і пов’язаної з нею інфляції, виставлене Нацбанком як щит, створює лише видимість його вирішальної ролі у відродженні економіки України. Насправді без ефективних дій Кабміну, досі ним, на жаль, не здійснюваних, справа не піде.