У наркотичному пеклі

Дитяча наркоманія. Про це багато говорять і пишуть. Але на поверхні лише верхівка айсберга. За межею розуму залишаються підлітки, зі своїми проблемами та сленгом, дивною жорстокістю й цинізмом, зі своєю системою цінностей - це їхнє замкнене коло. Їхня єдина потреба...

РАНКОВИЙ БІЛЬ, ЯК СТАРТОВИЙ ПІСТОЛЕТ

Наркомани у своєму середовищі поділяються на дві умовні групи: ті, котрі "пізнають світ" шляхом уживання психотропних препаратів (так звані "чарівники" й "великі маги" - Авт.) і вважають себе адептами нового "знання". Й тінейджери, які просто "висять", убивають себе й свій час. Не дивно, що люди з першої групи, маючи живий розум і художню фантазію, в процесі "вивчення" спрощують свої душі, стають циніками, відкидають такі вічні цінності, як кохання, материнство, дружба. Висловлюючи своє ставлення до них лише однією фразою: "Та ти гониш!" І, непомітно для себе, переходять... у другу групу.

Втома. Втома від необхідності щоранку підніматися о пів на десяту. Втома від напружених стосунків з батьками, котрих "чомусь" непокоїть їхнє майбутнє. Втома від мільйону проблем, які приходять і заповнюють голову, будучи по своїй суті тлом для головної думки: "Точку" накрили... Хоча б один кубик і ліпше з "демичем" (димедролом - Авт.)..." Ранковий біль, як стартовий пістолет.

СВІТ ЧЕРЕЗ МУТНЕ ВІКНО

..."Потрібно купити "баянів" (шприців) і "демича". Зустрінемося біля мого під'їзду через 20 хвилин". Іван, котрий сидів на системі вже втретє й має небідних батьків, побіг до бариги за "чорною" (наркотики з макової соломки). Я побіг на ринок, потім в аптеку. В Івана завжди були гроші, а відтак, і "друзі", й навіть постійна власна "барига". Він ніколи не відмовляв, коли тебе "кумарить" (ламає тіло - Авт.). З його легкої руки я вперше покуштував героїн...

Іванову "баригу" звуть Іриною. Їй 29 років. Дванадцять із них вона в "системі". Сину - сім... Дванадцятирічний досвід "на голці" на її зовнішності практично не позначився. Але все стає зрозуміло, коли зазирнеш їй у вічі. У голові тисяча голок водночас, коли Іра просить залишитися доглянути сина, поки вона збігає за "товаром". Його не по-дитячому чіпкий погляд очі в очі, поки голка входить у вену... Я боюся семирічного хлопчика, котрий виріс поруч з вікном на кухні, де ніколи не виключають газ, де вікна та стеля коричневі від постійних "муток" (процес варіння наркотику - Авт.).

До під'їзду я й Іван підходимо водночас. Ліфт. Сходи. Запах сечі. Вату забули, довелося вирвати з-під оббивки чиїхось дверей. Напади нервового тремтіння змушують забути про обережність, а погляд, спрямований на коричневі бульбашки у шприці, викликає луну вибухів у голові й укриває очі глянцем. Нарешті всі приготування завершено. "Потримай", "відпускай", "візьми контроль", "наступи" - непотрібні команди. Всі й так знають, що слід робити, це вже інстинкт. Підкурити не встиг... Червона хвиля б'є у груди, позбавляючи змоги розмовляти, можеш лише стогнати. На секунду відчуваєш себе цілим світом, а наступної миті ця куля розколюється навпіл... Це оргазм! Це екстаз! Це нірвана плоті... лише секунду. Підкурюєш, намагаючись подовжити "прихід". Але ти вже порожній і зовсім один. Думки ніби чужі, але все просто і ясно. Приміром: "Забув сходити в туалет, тепер слід чекати, поки попустить".

"Костю, ходімо", - Іван говорить ніби з іншої кімнати. "Ходімо, ходімо. Підводься". Від полюбляв поїсти й попити під "кайфом" для того, щоб через 15 хвилин підступила нудота, й почалася блювота. Він мав від цього насолоду.

Через годину ходінь "домазалися" - ще раз укололися. Люди. Люди. Люди. Жодного слова не сприймав з того, що мене запитували, й із того, що я відповідав. Сон. Вечір. Ще одні сходи. З Іваном попрощався три години тому, але йти кудись бракувало сил. Класно "повисів", та й "ширка" нормальна. Нібито попустило, а відтак, можна йти додому. І піду, лише струшу з колін власне блювотиння.

ВИШУКАНА СТРАТА

Нікому не довіряй. Учора мене "кинув" на гроші мій найкращий "друг". Уночі я мало не загнувся. Мало того, тепер усі сміються, ще б пак, так "лохонутися"... Вибирай із ким спілкуватися. Помилився, можуть і підрізати... До речі, днями Іван попросив грошей. Каже: "У четвер не буде, придушу". Бійся потрапити в компанію. "Старшим" стати важко, а решта - пішаки. Вранці "ширнувся" й у тролейбус - робити "булку" (красти гаманці - Авт.). Не хочеш - неси гроші з дому. Заборгував - покарають. Одному хлопчику зв'язали за спиною руки, до члена прив'язали струну, другий кінець якої закріпили до дрючка й кинули її в ліфт. Тоді сказали: "До побачення". Спустилися на перший поверх і натиснули на кнопку. Йому поталанило. Сусіда-підліток поверхом нижче перехопив ліфт і зрозумів у чому річ. Можуть покарати й менш артистично, але так "модніше". Забудь про спілкування. Про секс ти вже не пам'ятаєш. Та хіба це важливо!

Плюнь на всіх, плюнь на все, плюнь на себе! У тебе вже є мета, і вона важливіша від віри в людство й нормального спілкування: ти повинен сьогодні "вмазатися". Лише циніки, котрі повільно перетворюються на ідіотів, виживають у цьому царстві снів, у цьому світі напівтрупів.

ВИТКИ БЕЗВИХОДІ

"Пєчко, давай що-небудь "скаламутимо"!" - як ранкове вітання. "Є гроші?" "Трішки". "Давай трамалу (ліки "трамадол")". "А що це?" "Та є різне - колеса, крапельки... В аптеці п'ять гривень пів упаковки". "Без рецепту?" "Без". "І як воно?" "Торч". І справді, "торч": але до тями повертаєшся на четвертий день. Знову ранок. "Привіт, Бодю, під чим висиш?" "Ні під чим", - роздратований. А Пєчка, дивлюся, вже відійшов: "Так, він мені розповідав, що вісім йому вже мало, доза - десять кубиків, а я йому сказав, що коли "дороги" (сліди від уколів) всюди надуються, на лобі з'явиться венка, отуди він і "вмажеться". Сміх.

Сміх. Кайф. Кайф. Сміх. День. Два. Рік. Нібито й непогано! Проте якось одноманітно. Витки. Витки. Витки. Безвихідь.

ЕПІЛОГ

Наркоманія чіпка, як тисяча крабів, котрі вп'ялися не в руку, а в мозок. Але в людини завжди є шанс вирватися. В житті кожного наркомана є хоча б секунда, коли він розуміє, що відбувається, й хоче щось змінити. Саме цієї миті йому потрібна допомога.

Батьки чи просто родичі! Ніколи не відвертайтеся від дитини-наркомана. Намагайтеся що є сили підтримувати нормальну, здорову атмосферу вдома, не відштовхуйте його!

Адже коли він, наковтавшись ЛСД, уявляє себе Богом, і під час поїздки автобусом йому уявлятиметься, ніби він їде на ковзанах крижаним схилом, причому всі навколишні будинки зроблено з пористого скла, а над ними літають дивовижної краси образи, котрі дають поради, він стає некерованим. А наступного дня його друзі скажуть, що він мало не вбив людину. Йому захочеться кудись повернутися, вирватися з цієї "зони мороку".

Це станеться не відразу, помалу, й вимагатиме багато часу й терпіння.

Але це буде початком відродження.

Зробіть так, щоб їм було куди повернутися.