Люди й коні

"Земний рай можна знайти на спині коня, у книжках мудрості й над серцем жінки", - говорить арабське прислів'я. Конячий рай розташовано лише за двадцять кілометрів від Чернігова, у селі Черниш. Сільгосппідприємству імені Тараса Шевченка в січні цього року надано категорію племінного конезаводу. Його спеціалізація - розмноження коней орловської й української верхової порід, але яких тільки красенів не побачиш у стайнях...

Єдина й остання зрада

У колгосп новий голова приїхав, як і годиться, машиною. Він віддав їй перевагу перед жеребцем Примаком, розв'язавши в такий спосіб дилему: забрати на нове місце роботи коня чи машину.

- Тоді я вперше й востаннє зрадив коню, - каже Олександр Овдей, котрий із 1984 року очолює колгосп імені Шевченка. - Але Примак тяжко переживав розлуку, тужив і за два тижні я забрав його до себе.

- Невже коню не байдуже, хто його годує?

- Авжеж, ні. Примак упізнавав мене ще на підході до стайні й за сто метрів лунало його вітальне іржання. Я пестив його й підгодовував цукром, за що він платив відданістю.

"Кінські" університети

Олександру Овдею 41 рік, і на конях він знається, чим зобов'язаний матері - Марії Павлівні. Вона 32 роки пропрацювала зоотехніком у дослідному господарстві Українського НДІ мікробіології в Чернігові, яке славилося найшляхетнішими з тварин - красенями-кіньми.

- У сім років я вже катався на орловських рисаках, - пригадує Овдей.

У його архіві зберігаються подаровані фотографії-ровесники, на яких зображено відомий тоді на всю область іподром у Прилуках. Тепер про це можу пригадати хіба що місцеві старожили чи фахівці.

- На зоофаці сільгоспакадемії моїм деканом і викладачем конярства був Борис Гопка, котрому я вдячний за прищеплені професійні навички. А після академії мене, молодого зоотехніка, навчав голова колгоспу й педагог за покликанням Василь Горбач.

Раніше в колгоспі коней "пускали" на ковбасу, а тепер - техніку на звалище...

Коли 28-річний голова приїхав у Черниш, у господарстві було близько трьох десятків звичайних коней-трудяг. Незадовго до цього стільки ж здали на м'ясокомбінат. У добу науково-технічного прогресу всі прагнули примчати не на баскому скакуні, а на машині чи тракторі.

Нині, мабуть, багато хто з ностальгією пригадує ті часи, позаяк у теперішніх сільгосппідприємствах техніка в такому стані, що нормальний кінь, як, приміром, володимирський ваговоз Саламон, будь-якого трактора вартий.

Загнаний жеребець і Кравчук у фаетоні

З приходом до влади Олександр Овдей почав утілювати давню мрію про створення невеликої племінної конеферми. Благо, умови були хороші: господарство, розташоване в заплаві Знову, славилося своїми луками. До того ж, попри жорстке державне регулювання, грошенята в колгоспі водилися, завдяки передовим позиціям у виробництві льону. Й можна було собі дозволити витратити частину прибутку на породистого коня.

Перший жеребець чистокровної арабської породи Грек дістався в подарунок від начальника кінної частини Ягельницького (одного з тепер уже 12 українських) конезаводу Петра Дейнеки.

- Його мали продати американцям за 50 тисяч доларів, але, мабуть, узяло гору почуття патріотизму, - пригадує Овдей.

За другого "араба" Бакіра виклали стільки, скільки тоді коштувала "Волга".

А російського рисака Свєту, купленого в гомельчан, "любителі" кінних розваг три роки тому вкрали й загнали. Бездиханного жеребця знайшли в Чернігові, що було трагедією для всіх жителів Черниша.

У 80-і в колгоспі прописався орловський рисак Кобзар, котрий 1988 року виграв приз "Барса", щороку розігруваний серед чотирирічних коней. Сірий Кобзар удвох із такої самої масті й породи Блєском катав у фаетоні тодішнього Президента Леоніда Кравчука.

"Усі земні скарби лежать поміж твоїх очей"

"Коли Господь сотворив коня, то сказав йому: "З тобою не зрівняється жодна тварина: усі земні скарби лежать поміж твоїх очей. Ти топтатимеш моїх ворогів і возитимеш моїх друзів. З твоєї спини читатимуть мені молитви. Ти будеш щасливий на всій землі й тебе цінуватимуть дорожче від усіх істот, бо тобі належатиме любов владаря землі. Ти літатимеш без крил і вбиватимеш без меча", - розповідає арабська легенда.

- З нас багато хто кепкував, що "викидаємо" гроші на коней, - говорить Олександр Овдей. - А коли на аукціоні за першерона Принца ми отримали стільки, що вистачило б на дві "Волги", смішки вщухли.

- Французи, завітавши до Черниша й побачивши наших першеронів, своїх "співвітчизників" (першерон - порода французьких каретних коней), мліли.

Олександр Овдей звертає увагу на велику фотографію в рамці: "За цього арабського жеребця Пісняра з Терського заводу американець Арманд Хаммер заплатив мільйон доларів".

Невиконана обіцянка Президента

1986 року в Черниші почали будувати кіноспортивний комплекс. Невдовзі в селі з'явився свій іподром, де щороку розігрують призи імені Василя Сіденка, котрий ще в 50-их мріяв про створення такого комплексу в Бахмачі, й героя Радянського Союзу Антона Юрченка.

А для завершення будівництва критого манежу бракує грошей.

- 1996 року ми зустрічали Леоніда Кучму, коли він прямував на батьківщину. Він тоді пообіцяв для завершення будівництва 10 млрд карбованців (тоді зарплати й пенсії були мільйонні). Обіцянка так і залишилася невиконаною. А, можливо, ці гроші просто до нас не дійшли, - розповідає голова. - З обіцяного ми отримали тільки десяту частку. Де колгоспу тепер узяти гроші, якщо останню зарплату видавали курками, роздали всю птахоферму?

Кожному коню - окрему "квартиру"

Зате кожен кінь у Черниші може пишатися своєю "квартирою", на якій указано його кличку, рік народження, масть, породу й імена батьків.

Під одним дахом у таких квартирах, іменованих денниками живуть тракен Вихід, чий батько Хвощ є рідним братом олімпійському чемпіонові Хевсуру, й українська верхова Глобулін; англійська чистокровна Ханлар, яка боїться снігу, й Вуперс латвійської породи; надмірно запальний після іподрому Вад англійської чистокровної породи й спокійняга володимирський возовик Саламон; араб Грек, у котрого, щойно виведи зі стайні, миттю хвіст трубою, і його побратим Міраж, призначений у подарунок директору сільгосппідприємства Павлівське на Полтавщині.

На вулиці в манежах, що їх називають бочками, пустують на снігу арабо-тракен Мелітополь і орловський рисак Блєск.

Їхній "начальник" - тренер Олена Лозовська. Також доглядають коней четверо конюхів. Олена не тільки тренер, а й ветеринар: коні, як і люди, хворіють. Нині у двох розтягнення жил. А загалом вони найбільше потерпають - як і всі спортсмени - від травм. І ще слабують на хвороби шлунково-кишкового тракту. Знайомі коні, як і люди, зі звичайним грипом.

Обід - за розкладом

О шостій ранку - конячий сніданок, опівдні - обід, о вісімнадцятій - вечеря. Порядку дотримуються суворо.

- Коням такого класу ніяка механізація праці не замінить людських рук, - каже начальник кінної частини Валентин Луговський. - Добовий раціон одного коня - шість кілограмів вівса, стільки ж сіна, досхочу соломи і - коли є - чотири-п'ять кілограмів соковитих кормів: моркви, буряків. З харчуванням перебоїв не буває, коням віддають усе найкраще.

У кожного коня - індивідуальний розпорядок. Для запряжних обов'язкове щоденне навантаження, для верхових - сідло, вершник і перешкоди. У кожного особистий час прогулянок на повітрі.

Радість спілкування

Займатися до кінноспортивної секції, яку створено частково і для того, щоб дорослі лобурі не калічили коней, приїздить молодь з Чернігова.

- В одного з чернігівських фермерів тільки за те, щоб залізти і злізти з коня, потрібно викласти десять гривень, - розповідає Олександр Овдей. - Валентин Луговський, до речі, його учень.

- Тільки ніяк не навчуся брати за це гроші, - каже Валентин. - У нас подібні задоволення безкоштовні. Адже кінь - втілення краси і грації. І брати за це гроші - не з руки...

Село Чорниш