КОЛОНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

Мені вже доводилося говорити в новорічному "П'ятому куті": "Народи, як і люди, розплачуються за випадкові зв'язки". Ми постійно сумуємо за українським Мойсеєм або Вашингтоном, не надаючи особливого значення тому, що в першому випадку потрібно було сорок років, щоб помер останній раб, а в другому... Вашингтони в таборі не народжуються. Не з'являться вони і в "малині", "порядки" якої все агресивніше намагаються нав'язати нині нашому суспільству.

Вашингтонів треба заслужити. Можливо, вистраждати. Я розумію, як образливо нашим людям, що жертви, принесені на вівтар будівництва соціалізму, були марні. Але треба сказати правду: так, ми молилися не тим богам. Проте й нинішнє лихоліття не може бути визнане за норму. Ми маємо "випадкову" владу - такий основний політичний висновок цього року. Вона - через різноманітні причини - не готова допомогти нам влаштувати наше життя ліпше, дати нам власність і свободу. Але в цьому суцільному негативі є й могутній оптимістичний заряд. Ми зрозуміли: треба надіятися тільки на себе. На свою справу, на свою власність і, отже, на свою свободу. Можна сказати, що в цій критичній точці починається роздержавлення особистості. І тепер, 98-го, треба постаратися його закріпити. А тому, передусім треба утриматися від спокус. Від цьогочасних і простих рішень. На жаль, поголовне зубожіння дуже заважає правильному виборові. І в цьому головний гріх нинішньої влади. Вона не має права докоряти комуністам. Вона їхня "повитуха". Влада ж підготувала і грунт для тотального підкупу електорату тими, хто раніше ці гроші в них і відібрав. Однак не всім кілограм гречки зможе продиктувати громадянський вибір. Продажність і страх - не для всіх. У більшості такі речі викликають відразу. Бо вони розуміють: нова влада не може бути чудом, її треба народити всією роботою суспільного організму. Й інстинкт самозбереження примусить включитися й тих, хто традиційно вважав, що політика - не його справа.

Зрозуміло, щоб мати опору на цьому шляху, суспільству потрібні моральні авторитети. Такі, як Олесь Гончар, Василь Стус, Патріарх Володимир (Романюк) - на жаль, покійні... Однак голодна інтелігенція нині скоріше вимушена (чи готова?) заробляти на життя, ніж служити правді. Отже, всі ми маємо утриматися ще від однієї спокуси: легковір'я.

Однак я вдячна 1997-му рокові. У тому числі і за шанс працювати в газеті, не схожій на будь-яку іншу. Цей рік був дуже яскравим. Не милував, пропонував складні випробування, але робив нас у чомусь сильнішими. Таке відчуття, що він став репетицією якихось важливих подій, котрим судилося збутися 1998-го року. І головне, він дав нам право сказати: газета "День" визнана своїм читачем. Дякуємо! Залишайтеся з нами!

У Новому році бажаю всім оптимізму і твердості на шляху до мети! Радості та любові!