Empty Title

Епоха монолітних передач минула безповоротно. Це особливо прикро усвідомлювати щодо передач добрих, з неабиякою гуманістичною інтонацією.

Прекрасна ідея програми "Ноїв ковчег" (ТЕТ) - не просто показати різних тварин і людей, які їх люблять, а й виявити справжні проблеми, що виникають між "людиною-творцем" і "братами нашими меншими". Однче.

Довге, грунтовне інтерв'ю, в якому некваплива розмова ніби сама собою наштовхує глядача на "закадрові" роздуми, тут часто перетворюється на монотонні посиденьки. Останній, 9-й випуск, у якому ведучий - відомий актор Віктор Степанов - розмовляв із знаменитим українським оператором Віленом Калютою і його родиною, - виявився скрашеним гротесково-трагічними тонами.

Трагічні, тому що вбивство й смерть тварини на плівці - тема глобально нерозв'язна для світового кінематографу. І щемкі, драматичні роздуми про це героя передачі цілком гідні (без будь-якої іронії!) аналів вітчизняної кінокритики. Але аж ніяк не гротеску - на рівні візуальної культури, операторської роботи й монтажу. Власне розмова кудись провалилася, зникла: у відвертому й абсолютно випадковому блуканні обличчями, руками, чашками. Склалося враження, що камера чинила опір самій нестандартній постаті ведучого: чомусь його обличчя "різалося" верхнім краєм, виявлялося витісненим на другий план великим зображенням частини потилиці й вуха, заливалося світлом. Ці прикрі помилки змушують мимоволі поморщитися. Хоча справа навіть не в них.

Розмову не вибудовано монтажно. Не володіти цим засобом виразності на телебаченні сьогодні - означає, демонструвати не тільки цілковиту візуальну німоту, а й загадкову відсутність постаті режисера, який зайнявся б у цій передачі телекомпозицією.

Художник зазвичай ретельно вибирає раму для полотна, бо вона створює відчуття маси й модуля. "Ноєвому ковчегові", щоб виправдати концепцію й масштаб біблійного образу, просто необхідна така "рама".