Якщо економимо вже й на дітях...

Економічна нестабільність перехідного періоду своєрідно відбилася на господарюючих суб`єктах - підприємствах, фірмах, сім`ях, окремих індивідах. На індівідуально-сімейному рівні сформувалася стійка тенденція майнового розшарування суспільства, вектором якої є зубожіння й люмпенізація переважної маси населення. Сім`я як самофінансуюча господарська ланка суспільства зреагувала на зміну зовнішніх економічних умов мобілізацією зусиль на здобуття засобів до існування - з одного боку, а з іншого - посиленням режиму економії, що все частіше виявляється у відмові від народження дітей.

Багато сімей свої фінансові проблеми намагаються розв'язати шляхом пригнічення відтворювальної функції. Для країни за цим криється загроза втрати демографічного імпульсу економічного піднесення.

Чисельність населення України на 1.01.1997 року становила 50638,8 тис. чол., що на 440,6 тис. чоловік (чи на 0,9%) менше, ніж на початку попереднього року, і на 1 млн. 51 тис. чоловік (2%) менше, ніж вона була на початку 1991 року - року здобуття незалежності. За збігом обставин, чи цілком закономірно, починаючи з цього року, негативної динаміки набули й такі найважливіші показники "демографічного здоров`я" країни, як народжуваність, смертність дітей до 1 року, тривалість життя, сальдо міграції населення (див. табл.).

Економічна нестабільність перехідного періоду своєрідно відбилася на господарюючих суб`єктах - підприємствах, фірмах, сім`ях, окремих індивідах. На індівідуально-сімейному рівні сформувалася стійка тенденція майнового розшарування суспільства, вектором якої є зубожіння й люмпенізація переважної маси населення. Сім`я як самофінансуюча господарська ланка суспільства зреагувала на зміну зовнішніх економічних умов мобілізацією зусиль на здобуття засобів до існування - з одного боку, а з іншого - посиленням режиму економії, що все частіше виявляється у відмові від народження дітей.

Багато сімей свої фінансові проблеми намагаються розв'язати шляхом пригнічення відтворювальної функції. Для країни за цим криється загроза втрати демографічного імпульсу економічного піднесення.

Чисельність населення України на 1.01.1997 року становила 50638,8 тис. чол., що на 440,6 тис. чоловік (чи на 0,9%) менше, ніж на початку попереднього року, і на 1 млн. 51 тис. чоловік (2%) менше, ніж вона була на початку 1991 року - року здобуття незалежності. За збігом обставин, чи цілком закономірно, починаючи з цього року, негативної динаміки набули й такі найважливіші показники "демографічного здоров`я" країни, як народжуваність, смертність дітей до 1 року, тривалість життя, сальдо міграції населення (див. табл.).

Знаючи зі світового досвіду про велику інертність демографічних процесів, можна припустити, що Україна нескоро вийде з демографічної кризи. Особливо руйнівне для перспектив відтворення населення країни зниження рівня народжуваності, кількісну міру якого можна висловити таким чином: якщо 1990 року кожні десять українських жінок дітородного віку народжували в середньому 18 дітей, то 1996 року - уже тільки 13.

Безперечно, першопричиною цього є насамперед зубожіння широких верств населення. З численних експертних оцінок і соціологічних обстежень випливає, що близько чверті економічно активного населення країни є бідним. А правда життя така: наявність дітей у сім`ї за умов малозабезпеченості різко знижує споживання на душу населення якісних продуктів харчування і побутових предметів тривалого користування. Змиритися з цим не завжди готова молодь, яка нині розпочинає сімейне життя. Молоді родини, а саме вони "роблять погоду" в області народжуваності, через невирішеність передусім матеріальних проблем змушені відкладати народження навіть першої дитини.

Спостереження медиків зафіксували значну частку абортів при першій вагітності в шлюбі. За даними дослідження "Здоров`я-1996" більш як 1/10 частина подружніх пар відкладають народження первістка. Підсумок цілком прогнозований: якщо через деякий час у пари й з`являється дитина, то зазвичай вона залишається єдиною в сім`ї.

За даними вказаного дослідження близько 1/2 однодітних, 2/3 дводітних і 4/5 тридітних сімей мають рівень доходу на члена родини нижчий від середнього.

Водночас розрахунки, які враховують смертність у дитячому й підлітковому віці, показують, що навіть для простого заміщення батьківського покоління поколінням їхніх дітей у масштабах країни необхідно, щоб кожні 10 жінок народжували в середньому 21-22 дитину. На сьогодні ж ситуація така, що покоління батьків відшкодовується дітьми лише на 60%.

Прогноз, складений спеціалістами ООН, передрікає Україні до 2025 року за найкращим варіантом - зростання чисельності населення усього до 52,2 млн. чоловік; за найгіршим варіантом - скорочення до 46,0 млн. чоловік; за середнім варіантом (певно, найімовірнішим) - також скорочення, але до 48,7 млн. чоловік. Таким чином, для України, яка опинилася перед загрозою депопуляції, як ніколи раніше актуальним є розробка і втілення в життя активної демографічної політики. У змістовому плані така політика мусить сформувати умови, за яких народження кожної бажаної дитини не супроводжувалося б зниженням життєвого рівня сім`ї, що загрожує неможливістю виховати здорових і освічених членів суспільства.

Це мета стратегічна. Для поточного ж моменту немає завдання важливішого, ніж якнайшвидше подолання погіршення показників дитячої смертності, а також смертності потенційних батьків, тобто громадян середнього працездатного віку. Уявляється, що головну скрипку в цій справі може зіграти суттєве поліпшення елементарного медичного обслуговування населення.