Що стоїть за "лукавою статистикою",
З перших днів перебування на посаді нового міністра економіки Віктора Суслова спостерігачі з нетерпінням очікували, коли ж нарешті в економічному блоці уряду почнуться чвари, оскільки надто вже різні політики одночасно опосіли місця "біля керма" економіки. Очевидно, таким першим публічним з'ясуванням стосунків стало засідання Кабінету Міністрів у четвер.
Приводом для оприлюднення особливої позиції міністра фінансів Ігоря Мітюкова, голови НБУ Віктора Ющенка та Володимира Ланового, котрий виконує обов'язки голови ФДМ, було обговорення підготовленої в надрах Міністерства економіки доповіді про основні параметри економічного та соціального розвитку на 1998 рік. Зокрема наріжним каменем виявилося питання про параметри інфляції. А саме: проект передбачає річний рівень інфляції 16%, тоді як у прес-релізі МВФ однією з основних цілей урядової програми, на підтримку якої було виділено кредит stand-by, є зниження інфляції до 15% 1997 р. та 12% 1998 року (за даними Мінфіну 10% річних теж не межа). Втім, питання про інфляцію - радше другорядне, причини ж конфлікту в іншому.
Віктор Суслов в одному зі своїх перших (на новій посаді) інтерв'ю газеті "Урядовий кур'єр" недвозначно заявив, що він намагатиметься зробити все можливе, щоб саме Міністерство економіки функціонально було зосереджено на стратегічних напрямках реформ. Зараз же воно займається чим завгодно, тільки не проведенням економічної політики у державі. Власне, підготовлений документ і став першим кроком до оволодіння всією повнотою економічної влади... Адже проект "основних параметрів" від самого початку віддавав чільне місце прогнозам Мінекономіки і передбачав орієнтацію решти економічних структур виконавчої влади на згаданий "план" економічного і соціального розвитку на 1998 рік.
Проте з першої спроби приборкати бувалих в бувальцях фінансистів Вікторові Суслову не вдалося. Це пояснюється не тільки тим, що прогнозна служба Мінекономіки набагато частіше помилялася, ніж, наприклад, НБУ. Річ у тім, що за кілька років нелегкої боротьби з інфляцією фінансові відомства країни навчилися обходитися без "планів" Мінекономіки, навіть більше - нейтралізовувати їх інфляційних потенціал. Та й за змістом адміністративної реформи, функції координатора макроекономічної політики взагалі не повинні бути в колі інтересів Мінекономіки, оскільки це - прерогатива Міністерства фінансів. Поки ж, складається враження, що міністр економіки не тільки не відмовляється від даремного процесу планування та прогнозування фізичних показників виробництва, а навіть намагається захопити невластиві для Мінекономіки повноваження регулятора монетарної політики... Але ж все це вже було, і не одноразово!
Тепер нова дискусія щодо відсотків інфляції. Здавалося б це такі дрібниці: 16% або 12%. Сам В. Суслов підкреслює мізерність власних коректив: лише 0,5% зростання цін впродовж місяця. Але ж насправді питання зовсім в іншому. Питання в грошово-кредитній політиці, у грошовій емісії і глобальніше - у причинах промислового падіння, а отже й в напрямах державного впливу на економіку. В інтерв'ю журналістам міністр економіки запевнив, що всі сьогоднішні проблеми держуправління у тому, що НБУ, Мінекономіки та Держкомстат по-різному підраховують макроекономічні показники. Насправді, у нещодавно опублікованому дослідженні НБУ розрахунками підтверджено те, що зазвичай використовується як політичний аргумент. Експерти стверджують, що якщо друкувати зайві гроші (а вони є такими через падіння ВВП, що триває), то окрім чергового падіння промисловості нема на що очікувати (у всякому разі до сьогодні було саме так). Тобто грошове підживлення може прийти тільки "під" реальне зростання ВВП, а не навпаки. На противагу таким аргументам проект "параметрів" соціально-економічного розвитку походить з іншої ідеї. Економісти, які підготували його, переконані, що варто запланувати більш високу інфляцію, випустити "під неї" більше грошей, і виробництво відгукнеться хоча б напіввідсотковим, але зростанням (на жаль, поки що це не підтверджено ні теорією, ні практикою).
Звичайно, на аргументи різних економічних "шкіл" можна не зважати, ось тільки не зрозуміло, як їх представники відтепер створюватимуть загальну методику (і загальну стратегію - для зовнішніх кредиторів), якщо вони від самого початку не згодні з базовими принципами один одного?
