Віктор Ющенко: Любити можете, але у президенти не висувайте
Минулого тижня голова Нацбанку Віктор Ющенко зібрав чергову прес-конференцію. Зайве й казати про взаємоповагу й любов обох нерівноправних сторін, що зустрілися за круглим столом.
Але якщо майже кожен журналіст, що пише на економічні теми, ладен висувати гасло "Ющенка у президенти України", то сам Віктор Андрійович, за його словами, навіть гадки такої не має і нічим, окрім своїх фахових та службових проблем, не переймався, не переймається і не буде перейматися.
Навіть більше, єдине, чого він боїться, це, здається, навіть поголосу про такі наміри. І таки має на це підстави. Бо досі кожен, у кого прохоплювалися такі думки, втрачав довіру Президента і посаду.
Але ж єдиний з керівників цієї країни, хто чогось-таки добився, це - В. Ющенко. Хіба не він зупинив інфляцію, хіба не він здійснив грошову реформу, хіба не він захистив новонароджену гривню? Інша справа, чи знає про це народ, адже у перемоги, як водиться, багато батьків. Найбільшому батькові не подобається, що хтось там іще претендує... І тоді може враз скінчитися так довго плекана незалежність Нацбанку, у якого сьогодні, за словами п. Ющенка, думки з приводу режиму організації обміну валюти, дуже близькі до Президентської адміністрації, і він навіть сподівається, що позиція НБУ буде підтримана публічно й офіційно. На жаль, ніхто не спитав, ні у Президента, ні у голови Нацбанку: чи то царська (читай - президентська) справа кіосками займатися? Невже гарант Конституції не довіряє головному банкірові?
Цей лірико-політичний відступ від обраної теми знадобився винятково на те, щоб надалі дещо знизити шанси кандидата, який пручається і не хоче ним бути. Варто лише пригадати дещо з того, що він говорив наприкінці грудня минулого року на такій же зустрічі з пресою... і не виконав , порушивши (щоправда, це буває не часто) свої принципи.
А йшлося про те, що в Україні існує потенційний ринок для облігацій державної внутрішньої позики ємністю близько $ 7 млрд. Дійти з цими облігаціями до населення - такою на той час була програма головного банкіра. Навіть більше, саме її він називав "формулою державної монетарної політики 1997 року", збираючись зробити "радикальні кроки назустріч власному населенню". І що там не кажіть, але наступна сентенція гідна не лише "підпільного кандидата", а й самого Президента: мусимо 1997 року прийти до українців і це буде успішна політика. При цьому ще й наголошувалося, що доктрина стабільних сильних грошей, стабільних цін забезпечить успіх соціальній політиці держави. Проте, як бачимо, у цій царині успіхів годі шукати.
На останній прес-конференції, де знову красиво наголошувалося на монетарних успіхах, перемозі над інфляцією а облігації називалися одним з інструментів цієї вікторії, по гроші до українців вже ніхто не йшов. Забулося? Чи вистачило пірамід для комерційних банків, які, між іншим, відтягають кошти від кредитування промисловості? Чи набагато привабливішими за зубожіле власне населення виявилися європейці та японці, які незабаром купуватимуть українські євро- та самурайбонди та обстригатимуть з них купони. Ці запитання залишилися нез`ясованими.
А от стосовно того, чому наша країна, де вже досягнуто фінансової стабілізації, ніяк не перейде до зростання економіки та життєвого рівня населення (які вже давно на часі) відповідь (за деяких зусиль) можна було отримати. Отже, для зростання економіки, за даними В. Ющенка, нам варто було отримати так званий кредит розширеного фінансування, що його майже готові були надати міжнародні фінансові організації. І сума солідна: 75% від квоти України у Міжнародному валютному фонді, яка становить, за даними В. Ющенка, $ 1 млрд. 425 млн.
Але не спромоглися: "з причин структурного характеру". Звичайному громадянинові й не здогадатися, що так тепер називається обережність нашого уряду й парламенту, які не наважилися у черговий раз підняти плату за житло, комунально-побутові послуги та електроенергію, чого вимагали кредитори. Якщо ви так боїтеся власного народу, сказали вони нашому урядові, то залишайтесь у першому класі на другий рік: отримаєте не розширене фінансування, а ту ж таки програму фінансової стабілізації стенд-бай. І це досить істотне покарання: не 75, а лише 50% квоти, тобто $ 700 млн. Після того, як у день прес-конференції голова Нацбанку України і прем`єр-міністр підписали меморандум до Міжнародного валютного фонду, наприкінці серпня його директорат може ухвалити позитивне рішення, і тоді у вересні ми, мабуть, отримаємо перший транш.
Можливо, частково за його рахунок будуть повертатися борги пенсіонерам і бюджетникам. І, як тільки цей процес піде, знову постануть питання про підвищення цін на квартплату, послуги, електроенергію. Чи витримає на цей раз наш уряд іспит на ринкову сміливість? Чи знесе наше населення повторний курс зубожіння на своїх плечах? І кого тоді журналісти підтримуватимуть, розповідаючи людям про перемогу над інфляцією і про загрозу дефляції, що її наш улюбленець В. Ющенко боїться набагато менше, ніж осудливого погляду Президента, на посаду якого і не може зазіхати?
