Михайло ЄФРЕМОВ: "Гроші - найвульгарніший винахід людей"
Він давно вже не просто син знаменитих батьків-акторів "Современника" першого призову Олега Єфремова й Алли Покровської. Михайло Єфремов сам по собі особистість популярна й у кіно ("Коли я стану велетнем", серіали "Дубровський", "Королева Марго" тощо), й у театрі (у репертуарах Художнього театру ім. А.П.Чехова він - Хлєстаков і Моцарт, Самозванець і Чацький). Представник московської "золотої молоді", Михайло іронічний у спілкуванні, а часом дозволяє собі й відвертий стьоб. І хоча наша розмова почалася з його твердження, що він - людина цинічна, слова ці не змогли приховати його вроджену відкритість і доброзичливість.
- Які жінки привертають вашу увагу?
- Моя дружина.
- Ваша дружина - знаменита королева Марго, також актриса Євгенія Добровольська.
- Так. І вона привертає мою увагу ось уже восьмий рік. Я навіть не можу сказати, які у нас стосунки - хороші чи погані. Вони в нас пристрасні. Це, мабуть, тому, що ми актори: увесь час якось кепкуємо одне з одного, дуримо, змушуємо нервувати. Це не дає почуттям охолонути. Але одне я знаю точно: я задоволений своїм сімейним життям. Я знайшов те, що мені потрібно, і щасливий у своїй великій родині.
- У вас багато дітей?
- Троє. Старшому, Степану (це Женін син), десять років. Середульшому, Микиті (це мій син, він живе зі своєю матір'ю), - дев'ять, а нашому спільному Миколашці незабаром виповниться шість. У нього прізвисько "кара". Він - кара нам із Женею за те, що ми свого часу знущалися зі своїх батьків.
- У школі вам однокласники не закидали, що ви - син знаменитих батьків?
- Я навчався у "блатній" школі. Й виділявся лише тим, що мої батьки були з богемно-елітарного середовища акторів. А батьки моїх однокласників були з елітарного середовища партійних і державних працівників. Тож у школі я, мабуть, був найскромнішим. А загалом мені пощастило з батьками.
- Звісно. А хто з них більше вплинув на вас, як на творчу особистість - батько чи мати?
- Обоє однаково. До того ж на творчу особистість впливає геть усе, що навколо. Але авторитет батька й матері сильний досі.
- Яка роль у житті для вас найсерйозніша: актора, режисера?
- Серйозно думати можна лише про релігію. А серйозно говорити взагалі ні про що не можна.
- Ви про щось мрієте?
- Так, мрію, щоб мені на голову звалився мільйон доларів.
- Так полюбляєте гроші?
- Я їх ненавиджу. Навіть більше, я вважаю, що гроші - це найвульгарніший винахід людей. І з грошима в мене жахливі стосунки. Це в нашій родині спадкове. Колись, за сімейною легендою, моя бабуся в евакуації вирішила облишити інтелігентські звички й піти на ринок торгуватись, як усі нормальні люди. Прийшла і запитує, скільки коштує пучечок редиски. Їй кажуть, що 25 копійок. І тоді вона запитала: "А три на рубль піде?" Отже, в царині грошей у мене генетичний ідіотизм.
- І все-таки ви про них мрієте?
- Я вам скажу так: з голоду ми не помремо. Навіть щось, можливо, купимо з якихось благ. Але замикатись у житті на грошах і думати про них я не можу. А мріяти не шкідливо - раптом вони справді впадуть на голову?
