Нові листи про головне
Публічними зверненнями до Президента України від численних юридичних і фізичних осіб нині нікого не здивуєш. Черговим поповненням президентської пошти стала апеляція з двох частин. Спершу її надіслала Спілка орендарів і підприємців укупі з Асоціацією роботодавців торгівлі й комерційної сфери економіки, а через чотири дні до них приєдналися 26 "київських комісарів" із різних громадських, політичних і наукових організацій.
У "скутих одним ланцюгом" документах, перебуваючи в явній більшості, керівники різноманітних підприємницьких об'єднань накинулися на ряд положень нового податкового законодавства. При цьому зізнаюся відверто: вони привернули мою увагу лише тому, що надзвичайно наочно проілюстрували одну вельми виразну тезу Віктора Пинзеника. Уперше він її висловив публічно відразу після своєї добровільної відставки з поста віце-прем'єра з питань економічної реформи. Звучить вона так: "Певна частина приватного капіталу, яка звикла до легких доходів у період високої інфляції, через свої канали в органах влади пролобіювала нові можливості легкого заробляння грошей. Ними стали монополізація окремих секторів і суцільна внутрішня бартеризація економіки... Всередині України грошовий обіг цілком паралізовано: реально отримані гроші... не проходять легальними каналами обігу від кінцевого споживача до постачальників. У деяких схемах відсутній рух грошей навіть за зовнішньоекономічними контрактами. Прибуток осідає за кордоном, експорт балансується імпортним бартером". Парадокс полягає в тому, що в посланнях гаранту Конституції "певна частина приватного капіталу" лобіює саме ті положення, за які Віктор Михайлович активно агітував під час кампанії за ухвалення пакету законопроектів "Економічне зростання-97". І якщо в першому зверненні його автори "розтікалися думкою" по 11 позиціях, то наступні заявники зосередилися лише на двох вимогах: 1) змінити в новому законі про ПДВ базу оподаткування, прийнявши за неї оплачену, а не відвантажену продукцію; 2) скасувати в законі про патентування деяких видів підприємницької діяльності принцип оподаткування за виробничою площею, незалежно від фінансових результатів.
Безумовно, в умовах нормальної ринкової економіки ці вимоги більше ніж справедливі. Але ж у нас навіть формально економіку вважають перехідною, тобто всі процеси відрізняються неабиякою нестабільністю. А коли до цього додати її загальновизнану криміналізацію, то ці постулати нагадують звернення до всіх кишеньковиків утриматися від професійних занять. Проте, можливо, ми перебільшуємо небезпеку чи дискредитуємо без вини винних?
Зі звіту про виконання держбюджету України за 1996 рік (подано Кабміном у ВР 9 червня 1997 р.)
1. Невиконання прогнозу надходжень за ПДВ (91% плану) обумовлено підвищеним спадом виробництва і зростанням недоїмок.
2. Невиконання прогнозу надходжень за податком на прибуток (84,2%) в основному обумовлено підвищеним спадом виробництва, зростанням недоїмок унаслідок бартерних операцій і поповненням у законодавчому порядку обігових коштів за рахунок прибутку.
3. Невиконання прогнозу надходжень за акцизами (94,7%) в основному обумовлено підвищеним спадом виробництва, надходженням на ринок підпільної продукції місцевого виробництва, контрабандою, бартерними операціями й законодавчими корективами.
4. Невиконання прогнозу надходжень плати за землю (73%) в основному зумовлено неплатоспроможністю підприємств і здійсненням бартерних операцій.
Як випливає з даних звіту, недоїмки за основними видами податків, крім ПДВ, об'єднує один вид операцій - бартерні розрахунки. Отже, варто задовольнити вимогу наших лобістів і зробити базою оподаткування ПДВ оплачену продукцію, і бартерні недоїмки перекриють стягнення й цього виду податку. Проте зі сказаного екс-віце-прем'єром випливає, що бартерні угоди стали не просто невід'ємною, а й найважливішою частиною тіньової економіки, яка в Україні за різними оцінками випускає від 50% до 60% ВВП - один із найвищих показників світу. А відтак, звичайними податково-дерегуляційними корекціями госпдіяльності ніяк у цьому випадку не обійтися. Потрібні радикальніші законодавчі заходи, аби позбутися ракової пухлини економічної нелегальщини.
У зв'язку із цим не можу не навести уривка з опису тіньової економіки у "Словнику сучасної економіки Массачусетського технологічного інституту" (1992). "У ринковій економіці, - читаємо в ньому, - цей сектор росте внаслідок спроб ухилитися від податків - головним чином таких, як податки на прибуток і додану вартість".
Коли тепер звернутися до динаміки зміни дохідних статей бюджету України останніх шести років, то найбільша сумарна частка вказаних двох податків (понад 60%) припадає на 1992 - 93 рр. Однак саме в ці роки зареєстровано й різку інтенсифікацію зростання тіньової економіки. І хоча під кінець 1996 р. частка цих податків упала нижче 20%, справу було зроблено - двигун "чорного" господарювання запрацював на повні оберти. Так, згідно з результатами прискореного дослідження підприємств України, регулярно виконуваних міжнародною групою економістів-радників фонду Сороса, після певного сповільнення на початку цього року темп росту обсягів бартерної торгівлі, починаючи з березня, знову прискорився й сьогодні майже вдвічі перевищує рівень минулого року. Сюди ж варто віднести й такий результат зарубіжних досліджень. ПДВ, будучи непрямим податком на споживання, діє гнітюе і на виробників, і на споживачів. Але над усе ця його властивість виявляється в економіці з низькою купівельною спроможністю масових споживачів. У цьому випадку наші 20% ПДВ слід помножити на певний, досить вагомий, мультиплікатор, щоб оцінити кінцевий ефект гнітючого впливу на виробництво.
З усього сказаного вище випливає тільки один висновок: новий принцип, закладений у закон про патентування, має бути не тільки не анульованим, а й поширеним на всю систему оподаткування. Інакше кажучи, єдиний спосіб змусити тіньовий бізнес, який пустив метастази в усі сектори економіки, сплачувати податки - це зробити їх незалежними від поточних фінансових результатів (пригадаймо хоча б недавній скандал із касовими апаратами). Спосіб цей далеко не новий, і ще на початку 80-х років він дав змогу Мексиці за лічені місяці наповнити бюджет. З успіхом застосовували його й у перехідний період знаменитих китайських реформ.
Ідеться про систему фіксованих платежів. Їхній розмір слід установлювати в законодавчому порядку, і залежати він має від сфери діяльності, обсягу використовуваних ресурсів, розмірів виробничих площ, інших показників. Господарюючим суб'єктам при цьому слід надати свободу вибору: платити за старою чи за новою схемою. Коли підприємство систематично не має коштів на рахунку, його примусово переводять на фіксовані платежі з неминучою перспективою банкрутства і (або) зміни керівництва.
А вже після всіх належних виплат і можна буде вільно й відкрито розпоряджатися прибутком "для розвитку середнього класу, інвестування суб'єктами господарювання коштів у виробництво" та інших чудових справ, зайнятися якими аж свербить авторам відчайдушних послань нашому головному гарантові.
