Справжню ціну хліба визначать торги
Чим українське сільське господарство подібне до американського? Уявіть собі, тим, що і наше, і їхнє отримує державні дотації - тобто, підживлюється грошима платників податків. Проте і тут є "невеличка" різниця: в США фермерам платять, аби вони не виробляли надлишок продукції і, таким чином, не дестабілізували ціни, що склалися на ринку, а наших селян - навпаки, дотують, аби хоч щось вирощували. Втім, перш ніж ганити сільгоспвиробників через небажання працювати "як слід", що стало вже майже "добрим тоном", замислимося над тою кричущою дискримінацією, в якій вони опинилися порівняно з іншими вітчизняними товаровиробниками.
Натуральне господарство
На відміну від інших секторів економіки, де краще чи гірше, але все-таки працює механізм товарно-грошових відносин, себто, створена бодай основа ринку, в сільськогосподарському панує первісний натуральний обмін - тобто, бартер. Навесні селянам через постачальницькі організації - не є принциповим, державні чи комерційні - виділяється дещиця необхідних паливно-мастильних матеріалів, добрив, запчастин і техніки, яких зазвичай не вистачає на повноцінну посівну. Ще трохи підживлюють селянина під час збирання врожаю, а натомість в оплату за поставлену "матеріально-технічну базу" по монопольно встановлених цінах забирають майже все вирощене. При цьому щороку не повертають решту грошей за отримане збіжжя, оскільки відповідні витрати не закладені в бюджет.
Ця схема нагадує модернізований варіант кріпацтва, надто беручи до уваги, що українське село давно розподілене між "панами" - постачальниками. Посилює цю схожість економічний атавізм, який зберігся з соціалістичних часів - державне замовлення на закупівлю зерна. Причому він не лише не відмирає, а й бурхливо розвивається, адже, навіть в умовах сталого скорочення врожаїв, обсяг держзамовлення зростає і цього року становитиме 5,8 млн. т. Відповідно зростає частка сільгосппродукції, яка оплачується переважно борговими розписками, тоді як село задихається без фінансових ресурсів.
Надії, що найближчим часом принаймні іноземні інвестиції свіжою кров'ю увіллються у висохлі жили українського агропрому, стають усе більш примарними. Інвесторів відлякує існуюча монополія держави на транспортування і зберігання зернових: усі українські елеватори, загальною потужністю 62 млн. т (при тому, що вони не заповнюються вже й наполовину), перебувають у віданні Державної акціонерної компанії "Хліб України". І доки "Хліб України" не демонополізований і не приватизована, бодай, частина елеваторів, іноземний капітал не ризикне "всерйоз і надовго" прийти в наш аграрний сектор. Адже, аналізуючи наш багаторічний досвід, іноземці побоюються, що коли до держкомори впало - вважай, пропало. І, певне, небезпідставно.
Вдалий, але майже забутий досвід
Уперше в історії посткомуністичної України відродження системи біржових торгів аграрною продукцією почалося наприкінці 1994 року. Тоді було засновано аукціони при Національному банку, які стали прототипом аграрної біржі. Подальший перебіг подій давав підстави для оптимізму. 7 липня 1995 року було створено Українську аграрну біржу, обсяги торгів на якій до кінця року перевищили 202 млн. гривень. Протягом першої половини 1996 року в Україні з`явилося понад 20 бірж, на яких укладалися контракти на поставку сільгосппродукції, обсяги торгів протягом 1996 р. сягнули 332,5 млн. грн., з яких питома вага Української аграрної біржі становила 174,8 млн. грн. (52,5%). Узагалі, УАБ протягом усього терміну функціонування агробірж була лідером, причому не лише за обсягами торгів, а і як ініціатор створення та автор необхідної нормативної бази і як "університет" для підготовки високопрофесійних фахівців.
На середину минулого року українські аграрні біржі вже сповна виконували основні функції, притаманні цим ринковим інститутам у всьому світі: визначальника цін, що реально склалися на ринку, гаранта дотримання паритету інтересів між продавцем і покупцем, синоптика ринкової кон'юнктури на майбутнє (завдяки ф'ючерсним контрактам) і, найголовніше, захисника інтересів сільгоспвиробника, який саме через біржі міг отримати справжню ціну за плоди своєї праці.
Проте не всіх у коридорах влади влаштовувало зменшення ступеня залежності сільгоспвиробника від централізованого бартерного господарювання. Уже 1996 року з'являється ряд нормативних документів, які обмежують вільне вивезення аграрної продукції, перш за все, зерна і великої рогатої худоби за межі регіонів і країни. Це був потужний удар по новонародженому аграрному ринку, який спровокував повернення до зарегульованості стосунків у сільському господарстві. Як наслідок - нові борги держави перед селянами, подальший спад виробництва, скорочення обсягів біржових торгів сільськогосподарською продукцією майже в 100 разів - фактично, колапс даного сектора ринку. Отже, Україна, відпрацювавши ефективну схему господарських стосунків через біржу, яка повинна стати передумовою виходу аграрного сектора з кризи і гарантом його подальшого розвитку, раптово повертає назад, до командно-адміністративних принципів управління. При цьому на всіх поверхах влади селян закликають пройнятися патріотизмом і збільшити, попри все, обсяги виробництва. Вибачте, але це схоже на вимогу виграти партію в преферанс, послуговуючись правилами гри в "підкидного дурника".
Ще не все втрачено
Недарма однією з умов надання Міжнародним валютним фондом кредиту розширеного фінансування EFF є реалізація сільгосппродукції на біржах. Це надасть рівні умови всім без винятку покупцям і перетворить українського сільгоспвиробника на активного суб'єкта ринку, зацікавленого в підйомі виробництва, оновленні технологічної бази, в інвестиціях. Тобто, в такого виробника, з яким цікаво і вигідно мати справу.
Проте чи спроможні ми на сьогодні не лише відновити практику широкомасштабної діяльності аграрних бірж, а й створити для цього більш досконалу нормативну базу, яка б враховувала нинішні реалії? Так, спроможні. І навіть більше: фахівцями УАБ розроблена і представлена "Концепція розвитку біржового сільськогосподарського ринку", в якій відбито поетапність цього процесу, визначені найближчі пріоритети і окреслена стратегія дій. У Концепції закладено реальні важелі державного впливу на становлення бірж як основної ланки інфраструктури оптового ринку, на формування біржового ринку в інтересах продавців, покупців і країни в цілому. Цей документ прийнятий спеціально створеною Державною комісією з питань організації біржового сільськогосподарського ринку.
- За умови певної активізації в цьому напрямку, - підкреслив голова біржового комітету Української аграрної біржі Богдан Губський, - вже поточного року можна примусити агробіржі в повному обсязі виконувати свої основні функції. У такому разі вже наступної весни селянин, отримавши за свій товар "живі" гроші, не потребуватиме таких дотацій під посівну, тобто, виграє не лише село, а й бюджет. Отже, й кожен із платників податків. І нарешті почнеться відродження села, про яке вже стільки переговорено, що слова здевальвували більше за купонокарбованець.
