Навіть коли поховано останнього солдата,
Триває конфлікт навколо польських військових поховань на Личаківському кладовищі у Львові. Стурбовані попередженням львівської влади про неприпустимість свавільної і безпланової реставрації, поляки, висуваючи на перший план загальнолюдські цінності, закликають до справедливості. В азарті протистояння наші західні сусіди ненароком забувають історичний аспект цього питання, не розглянувши який важко помітити політичний.
Коли першого листопада 1918 року було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку, всім, хто загинув в боях з Українською Галицькою армією поляки дали назву "львівські орлята". За цей спротив польська держава відзначила Львів орденом "Virtuti Militari". Перемога над УГА була в ті часи одним з ключових для Польщі аргументів щодо того, якій державі належить Львів.
Перші три поховання започаткували на Личаківському кладовищі "Цвинтар оборонців Львова", символізуючи перемогу польської зброї на так званих "східних кресах". Однак зовсім інші емоції цей меморіал викликав в українців. 1938 року при катакомбах було збудовано пам'ятник французьким солдатам, тут упокоїлись і ті, хто загинув під час громадянської війни в Іспанії. У 50-х роках тут було демонтовано пам'ятники американським пілотам і французьким піхотинцям, а 1971 року цвинтар було зруйновано танками.
Цей комплекс завжди служив мовчазним нагадуванням українцям про їхню поразку і був постійним об'єктом політичних спекуляцій з боку польських шовіністичних сил. Саме тому обговорення планів реставрації польських військових поховань вперлося в глухий кут. Щоб перекласти на когось левову частку відповідальності, при Львівській міській раді було створено комісію з військових поховань, яка відмовилася від польського проекту реставрації, пославшись на низку причин. Зокрема було задекларовано, що відновлення неможливе через відсутність на могилах двомовних написів, через написи, що несуть неприйнятне ідеологічне навантаження тощо. Головний пункт стояв у рішенні першим: "В даний час відновлення кладовища в його первісному вигляді є неможливим і неприйнятним з ПОЛІТИЧНИХ міркувань".
Отут, здавалось би, і настав час сісти за стіл переговорів і чесно сказати одне одному: ви маєте політичні інтереси, відбудовуючи "меморіал орлят" у Львові, ми маємо такі ж політичні інтереси і хочемо реставрувати такі-то й такі об'єкти в Польщі. І заразом нагадати польським друзям, що на Личакові стоїть недоглянутою могила директора першого польського театру Мар'яна Гавалевича і запущене до непристойності поховання Якуба Гордона - польського героя, учасника повстання, людини, яка разом з Тарасом Шевченком була на засланні.
Але ніхто не взяв на себе сміливість визнати політичний аспект і в результаті "тиха війна заборон" вихлюпнула у відкрите політичне протистояння. Судовий процес над Дмитром Богушем, який спробував у Польщі відбудувати пам'ятний знак воїнам УПА, заборона українського фестивалю в Перемишлі, інцидент з польськими військовими похованнями у Львові - усе це ланки одного ланцюга. Ланцюга історичної ненависті й нетолерантності, який поки ще приковує нас до минулого.
