Україні пропонується тест на миротворчість
Після того як Кишинів і Тирасполь за посередництвом російського міністра закордонних справ Євгена Примакова все-таки погодилися підписати меморандум про нормалізацію відносин, Києву не залишається нічого іншого, як і собі активізувати дипломатичну діяльність на цій ділянці. Хоча підписати меморандум попередньо заплановано не пізніше, ніж 15 травня у Москві, але до того часу Київ очікує ще прийняти у себе придністровського лідера Ігоря Смирнова. Смирнова запросив відвідати Київ сам український Президент Кучма, коли у березні гостював у Молдові. Молдова і ПМР натомість запросили Україну стати таким же гарантом їхнього примирення, як і Росія.
Мотиви, якими керувалися при цьому Кишинів і Тирасполь, трохи різні. Молдова вбачає у Києві противагу російським впливам у регіоні, до того ж вона нині прагне тіснішого економічного зближення з Україною, першим проявом якого є майбутній митний союз. Придністров'я ж за рахунок сусідів-посередників прагне нейтралізувати присутність ОБСЄ на своїх переговорах з Кишиневом. Упродовж останніх місяців лідери Придністровської республіки неодноразово звинувачували керівника європейської місії в регіоні Дональда Джонсона в упередженості, у тому, що він відверто підтримує офіційний Кишинів. Уряд Смирнова вважає, що після того, як Київ і Москва переберуть на себе функції гарантів, роль ОБСЄ на міжмолдовських переговорах повинна завершитися. Проте міжмолдовські переговори в такому разі не завершаться успішно, якщо частково не трансформуються в українсько-російські переговори, перш за все щодо майбутнього 14 армії та її зброї. Під час березневого перебування у Кишиневі Леонід Кучма зазначив, що хоча за транзитне виведення через Україну своїх військових частин Росія повинна платити Києву, але останній не шукатиме в цьому вигоди для себе. Та вже зараз у питанні транзиту відчуваються певні розбіжності у поглядах. Україна зокрема схиляється до ідеї утилізації більшості боєприпасів 14 армії (деякі лежать тут ще з часів другої світової) на території ПМР, натомість російські військові вважають, що все своє слід забрати з собою. Ще одна суперечка може виникнути довкола миротворчого контингенту, який забезпечуватиме мир у Придністров'ї. Москва не проти того, щоб на миротворців-спостерігачів претворити частину 14 армії. Кишинів же вважає таку метаморфозу неприйнятною, або ж в крайньому разі наполягає, щоб у країну було введено адекватну кількість українських вояків.
МЗС України загалом погоджується ввести вітчизняні миротворчі частини на молдовську землю, але насправді зволікає з таким рішенням - як з фінансових міркувань (контингент миротворців потребує додаткових витрат), так і з військово-політичних (командування 14 армії й досі тримає під контролем придністровську територію і здатне легко заблокувати доступ інших військ в той чи інший район ПМР). Щоправда, врешті-решт таке зволікання обернеться на те, що посередницька роль України зведеться до номінальної присутності в тіні російської дипломатії, що залагоджує свої інтереси в регіоні СНД. Навпаки ж, якби Київ успішно справився зі своїм першим миротворчим завданням, то міг би пізніше поширити свій досвід і на інші гарячі точки - Абхазію чи Карабах - регіони не менш важливі для України, ніж Молдова.
