Безмовний — на все згідний
Наближається велика зміна (ні, не зміна, а змінка, а ви вже, напевно, на медведєвський лібералізм і антисталінізм налаштувалися, слідом за Мариною Литвинович?). Тобто співгромадяни, яких змучила криза і які не знають, на бік якої голови Змія Горинича стати — чи то путінської, чи то медведєвської, — й ці голови безуспішно намагаються посварити (типові інтриги різних там Фігаро, привілейованих слуг), отримають канікули. Наближається серія малозрозумілих і малоприємних свят — 4, 7, 8 листопада, коли можна буде із задоволенням об’єднатися, примиритися й погодитися в особливо протиприродній формі, до стану протоплазми й бездумних лопухів («мислячий очерет» — це порівняння не для нашого убогого населення).
А заразом можна буде розбити собі лоба об історичну правду на станції метро «Курська», де Ленін на камені примиряється зі Сталіним, усупереч своєму ж «Листу до з’їзду», а ми повинні водити хороводи на «Курській»-кільцевій навколо прекрасної статуї дядечка Джо. І кільцева станція, на якій вирішено відновлювати історичну правду, — теж об’єкт для примирення та єдності. Поїхали по кільцю: Путін. Андропов. Сталін. Ленін. Іван Грозний плюс Малюта Скуратов. І назад, і туди. Адже відомо, що «Любовь — кольцо, а у кольца начала нет и нет конца».
Я розумію, звісно, що президент Медведєв у метро не їздить. Але підземний дизайн уже виплив назовні. Навіть церква почала ремствувати, за всієї її сервільності. А в президента держави немає влади навіть над державним метрополітеном. Чи його теж Путін приватизував? Тоді президентові Медведєву варто було б спробувати захопити президентську владу, Марина Литвинович схвалила б. Але він не намагається, бо сценарій передбачає інше: роль доброго слідчого, котрий гудить сталінізм. Злий слідчий (Путін) сталінізм приймає. А недолугі підслідні не розуміють, що держава одна, й слідче управління одне, й вирок у них один буде. Ось один уже повірив і дав свідчення. Це Матвій Ганапольський, колись злоязикий і аналітичний журналіст «Эха». Куди що поділося? Тепер він говорить, що Медведєв здійснив героїчний вчинок: через 53 роки після XX з’їзду (не «Єдиної Росії», а КПРС, не плутайте) засудив сталінізм. Тільки-от ресталінізація залишилася на місці. І цілком пристойні журналісти вже запитують, що краще: відновлення історичної правди в метро чи єдність і згода в суспільстві, змішуючи (і зрозуміло чому) 4 і 7 листопада, а заразом —наближення 130-річчя Сталіна.
Та якщо відновлювати «історичну правду», то треба знову посадити для початку 20 — 30 мільйонів, розстріляти всіх генералів, усіх губернаторів і всіх великих і середніх чиновників за корупцію й повісити всюди сталінські портрети. А тих, хто вчить дітей на Заході й має гроші в західних банках (весь істеблішмент), розстріляти за зраду! І спілкуватися далі лише з країнами-ізгоями, з Фіделем, Раулем і Кім Чен Іром, і порубати всі іномарки, й закрити 90 % ресторанів, і відпочивати лише в Сочі, й залізну завісу опустити, й націоналізувати всю приватну власність. Чи сподобається нашій хунті така історична правда? А всім іншим шанувальникам Сталіна, зокрема, його внуку, — сподобається?
Щодо 7 листопада, то все зрозуміло. Легкодухість пізнього Єльцина. У листопаді належить випити й закусити, інакше совки будуть незадоволені. І ось день Армагеддона, день краху всього людського життя, економіки, надій країни на еволюцію, неповноцінного, але все ж таки парламенту, приватної власності, права на життя, зачатків політичних прав; день початку будівництва концтабору для всіх; день, що визначив голодне животіння країни й ГУЛАГ або підвал для 40 мільйонів, це саме 7 листопада — названо було днем примирення й згоди. Кого з ким? Берії та Єжова з їхніми жертвами? НКВС і в’язнів ГУЛАГу? Царської сім’ї й Свердлова з Леніним? Вохри з зеками? Байдуже, якщо налито. А скасувати свято волі забракло? У країнах Балтії скасували...
Щодо 4 листопада, то це відчайдушні пошуки хоч якогось листопадового свята. Краще б уже святкували Хелловін, або американський День подяки четвертого четверга листопада. Дякували б Богу й природі за їхні дари та їли індичку — хороша база для народної єдності. Але чогось нагородили купу брехні. Цілий Монблан. А що було того листопада? Ніяких польських інтервентів. Просто Росії після припинення династії Годунова не до снаги виявилися західницькі реформи, запропоновані російським дворянином Григорієм Отреп’євим. А поляки були просто його почтом. І ніяких російських земель він їм не роздавав. Землі почали роздавати з подачі пройдисвіта й шахрая Лжедмитра II, якому потрібні були не реформи, а золото й влада. А коли Смутний час був у розпалі й самі російські бояри скинули з престолу свого ставленика — нікчемного Василя Шуйського — й досхочу наглиталися громадянської війни, селянських повстань, свавілля козаків і розбійницьких заходів отамана Болотникова, вони почали пропонувати престол польському королю Сигізмунду, або хоча б польському царевичу Владиславу, його сину. Ці посольства та їхня польська охорона — це й були «окупанти». На прохання трудящих бояр.
Решта бояр боялася нових реформ від європейських государів і стояла за те, щоб обрати якогось свого нікчему, щоб він нікуди не ліз, нічого не змінював, нікого не репресував і сидів на троні, як болван. Їхніми агентами й були Мінін і Пожарський. Суто російська смута. Йшли добровольці на громадянську війну. Прихильник реформ Салтиков програв, а ізоляціоністи виграли. Поляків можна було в болоті не топити, вони нічого не вирішували. Михайла призначили кандидатом за його цілковиту політпрострацію й відсутність здібностей до правління. А козаки-переможці грабували й вбивали не лише поляків, а й своїх — із незмінним задоволенням. Народна єдність відбулася на базі ізоляціонізму, грабежу, холодної війни із Заходом, відмови від реформ і дикої жорстокості (наприклад, страта на шибениці трирічного сина Марини Мнішек і отамана козаків Івана Заруцького). І якщо добре подумати, то згода на 7 листопада відбулася на тій самій платформі. І згода на путінське правління мала ту саму базу. Утретє.
Повторити? 1. Грабіж. (Спочатку, 1612 року, козаки. 1917-го — більшовики. 2000-го — чекісти). 2. Ізоляціонізм, холодна війна із Заходом. 3. Відмова від реформ, застій. 4. Жорстокість. (Реакція 1612 — 1613 рр.; червоний терор; сьогодні — чеченські війни, анігіляція чеченського народу, вбивства правозахисників, справи вчених і юкосівців.).
5. Затикання ротів. Щойно заткнули, 31 жовтня на Тріумфальній площі в Москві. Відлига починається з гласності, а закінчується безгласністю. Безмовний — він на все згідний. Налили й випили.
