Три правила розслідування
Про специфіку журналістських розслідувань ми вирішили поговорити з генеральним директором і головним редактором російського інформаційно- аналітичного Агентства журналістських розслідувань Андрієм КОНСТАНТИНОВИМ (справжнє прізвище Баконін), відомого широкому загалу як автора популярних детективів («Бандитська Росія», «Шахрайський Петербург», «Бандитський Петербург»).
— На вашу думку, яким має бути якісне журналістське розслідування і яким має бути журналіст, який цим займається?
— Критеріїв багато. Один з основних — це те, що воно має бути цікавим аудиторії, тобто тема розслідування — резонансна. По-друге, воно повинно бути ретельним. У ньому мають бути дуже різні аспекти і спектри думок. Обов’язково має бути враховано погляд протилежної сторони. Крім того, необхідні альтернативні джерела інформації. Вимог до якісного журналістського розслідування дуже багато. Але, знову ж, враховуючи те, про що ми говоримо. Одна справа технологія збору інформації, і зовсім інша — безпосередньо драматургія тексту. Знаєте, найцікавіші журналістські відкриття можна просто розтринькати, якщо нудно про це розповісти. Ще одна з обов’язкових умов того, що це все-таки розслідування, а не просто цікавий текст, це деякий опір середовища, який треба долати журналісту для того, щоб зібрати цей матеріал. І в цьому сенсі, одне з найбільш вдалих визначень що ж таке нормальне журналістське розслідування дав американець Роберт Грін. Він сказав, що журналістське розслідування — це матеріал, заснований, як правило, на власній ініціативі журналіста на важливу тему, яку окремі особи й організації хотіли б приховати. Ось ці три постулати мають бути враховані: власна ініціатива, важливість теми й те, що хтось хоче приховати цю тему від суспільства.
Що стосується того, яким має бути журналіст, то найголовніше, він повинен дуже любити сам процес розслідування. Хоча він не такий романтичний, як його описують у художніх книгах і фільмах. Він буває дуже нудним, в’язким, неприємним. Другий обов’язковий момент полягає в тому, що в журналіста обов’язково має бути почуття гумору. Деяка самоіронія. І по-третє, журналіст, який цим займається, має бути дуже освіченою людиною з погляду загальногуманітарної бази. Це має бути людина, у якої дуже широкий асоціативний ряд. Також журналіст повинен уміти викликати прихильність до себе й бути старанним. Тому що найважливіше в журналістських розслідуваннях — це читати документи, які написано жахливою чиновницькою мовою, а між тим у них можна виявити приголомшуючі речі, які дають нові теми для розслідування. Ніколи не забуду такий випадок. У одному з документів, у якому було розписано бюджет, наштовхуюся на повідомлення про проект виготовлення літального апарату, який вводиться в дію мускульною тягою. Це стара казка, про те, що можна сидіти й крутити педалі та летіти. І ось серйозні люди — депутати, виділяють на це гроші. Але це ж справжнісінька афера. І тут є що розслідувати. Але справа в тім, щоб наштовхнутися на таку річ, треба прочитати дуже багато нудних фактів.
— Ви викладаєте в одному з пітерських ВНЗ «Методику й практику журналістського розслідування». Як ви вважаєте, цьому можна навчити в університетах, або все-таки це має бути дано людині?
— Я не можу сказати, що за всю свою викладацьку діяльність цьому когось навчив. Це ще дуже молоді люди, у яких не досить великий багаж життєвого досвіду, й досвіду роботи просто журналістом. Тому я їм кажу: тільки не думайте, що прослухавши курс, ви вже будете вміти. Ви будете дещо знати. Які б ми правила не давали студентам, життя все одно підкине свої. Наведу приклад. Наш колега Максим Максимов, який уже три роки як зник безвісти, був найкращим журналістом-розслідувач. Він не зробив жодної помилки. Він був дуже акуратною людиною. Просто відмінником. З професійного погляду, йому немає в чому докоряти. І ми не могли передбачити те, що трапилося...
— Яке найбільш «гучне» розслідування вам доводилося проводити?
— Торік одним з найгучніших розслідувань була справа, яка стосувалася банди скінхедів. Вони вбивали іноземців у Пітері. Під час нашого розслідування нам вдалося їх виявити. З останніх — у травні в нас у Пітері були викрадені діти з родини Бородуліних. Ми також опинилися в центрі неприємних подій. Власне, я с цими викрадачами вів переговори про визволення дітей. Але цей випадок не можна в чистому вигляді назвати розслідуванням, тому що діти хоча й були звільнені, але хто і що це за люди залишилося для нас загадкою.
— Які перспективи розвитку цього методу в світовій журналістиці?
— Я гадаю, що цей метод нікуди не подінеться. Тому що завжди хтось бажатиме щось приховати й знайдуться люди, які вважатимуть, що про це потрібно розказати суспільству.
