«Місце, де український письменник почувається зіркою»

Із 13 по 16 вересня у Львові проходив XIV Форум видавців — найбільший книжковий ярмарок в Україні. Якщо бути точнішим, це — вдале поєднання ярмарки з бізнесовими, культурними, пр освітницькими, соціальними та розважальними заходами. Дедалі більше вона утверджується як головна книжкова подія року. Цього разу в ній брали участь понад 600 учасників (видавни цтва, видавничо-торговельні фірми, бібліотеки, приватні книгорозповсюджувачі, музеї, агенції, асоціації, журнали, благодійні фонди...). У програмі було заплановано майже триста найрізноманітніших акцій (круглі столи, презентації, літературні читання, дискусії, автограф-сесії, зустрічі з авторами...). А висвітлювати цю подію акредитовувалося понад три сотні журналістів. Цьогорічний почесний гість — колишній багатолітній директор Франкфуртського міжнародного книжкового ярмарку, а нині — керівник Спілки книжкових ярмарків Петер Вайдгаас. Вiн навіть висловив міркування, мовляв, Львівський форум можуть прийняти до Міжнародної асоціації книжкових ярмарків...

Як казав класик, неможливо осягнути неосяжне, тобто відвідати бодай третину акцій форуму, тому «День» інформує своїх читачів про декілька, на наш погляд, найцікавіших заходів.

Судячи з усього, найпопулярнішою книжкою можна вважати новий роман відомої української письменниці Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки». До речі, це — переможець цьогорічного конкурсу «Коронація слова». За чотири дні форуму літературна агенція «Піраміда», яка видала твір, продала чотири тисячі примірників (загальний наклад — десять тисяч)! А в котрийсь із днів авторка п’ять годин поспіль роздавала автографи! i «Книжкою «Майже ніколи не навпаки» я завершила історично-психологічну трилогію або, як ще називаю, трилогію сімейної саги (маю на увазі «Солодку Дарусю» і «Націю»), — розповідає Марія Матіос. — Часовий проміжок у цих творах приблизно сто років. У новому романі — це 1870-ті роки, а в «Солодкій Дарусі» дійшла до 1980-х. У них не розгортаються масштабні події, не змальовуються батальні сцени, однак крізь призму героїв пульсує історія». «Що мене спонукає заглиблюватися в історію? — продовжує Марія Василівна, — очевидно, моє «бродіння» в історії нашої родини. Знаю свій родовід до 1790 року. До слова, нещодавно пощастило зустріти у моєму рідному селі Ростоки на Буковині людину, яка розповіла про мого прапрапрадіда Фоку (через те, що у ті часи він був писемний, його називали писарем, а хутір, де він народився, донині називається Писарівкою). В оформленні четвертих перевидань «Солодкої Дарусі» і «Нації» використано виключно родинні фотографії Матіосів, адже нація це — я, ви, ми... Я вибираю історію і людину в історії через призму вічноактуального питання вкраденого щастя... Вкраденого щастя нації. Вкраденого щастя окремої людини. Мої книжки — спроба вибудувати моральну ієрархію нації через моїх героїв — «звичайних» українців, бо без цієї ієрархії суспільство не може робити поступи вперед».

Окрім «Майже ніколи не навпаки», письменниця презентувала збірку віршів «Жіночий аркан у саду нетерпіння», «Солодку Дарусю» у прекрасному новому ілюструванні та «Націю», до якої був доданий розділ (Оформлення усіх чотирьох книжок здійснив знаний львівський графік Сергій Іванов.) До речі, цьогоріч «Нація» і «Солодка Даруся» були перекладені російською мовою і вже продаються у Росії (на презентації була присутня перекладач Олена Марінічева з Москви). За масового засилля російських видань на українському книжковому ринку це сміливо можна назвати інтелектуальною, навіть політично-інтелектуальною перемогою.

У престижному конкурсі «Книжка Форуму-2007» відзначили видання київського модерного видавництва «Грані Т». Два равлики, тобто дві нагороди,отримали вишуканий альбом «Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення» і твір Ірен Роздобудько «Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна». Оскільки «День» не раз писав про культурологічні проекти «Граней-Т», цього разу відвідав презентацію книжок із серій «Сучасна дитяча проза» і «Життя видатних дітей». Фактично, до їхньої появи причетна Ірен Роздобудько. «Одного разу майже 13 років тому редактор журналу «Соняшник» Леся Воронiна мене запитала, чи пишу твори для дітей? — згадує Ірен. — Я сказала, мовляв, є один... Так казка «Коли оживають ляльки» була надрукована у «Соняшнику». А тепер вийшла окремою книжкою, започаткувавши серію «Сучасна дитяча проза»... А з незавершеної розповіді Ірен Роздобудько про маленького Моцарта виникла ідея писати про знаменитих дітей. Отож невдовзі з’явилася її книжка «Про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур, Чарлі Чапліна». Відтоді, наприклад, Сашко Дерманський написав про Авіценну, Олександра Суворова, Олександра Довженка, Уолта Діснея, Пеле; Олесь Ільченко — про Леонардо да Вінчі, Карла Ліннея, Жюля Верна, Джона Рокфеллера, Лесю Українку, Вінстона Черчилля, Ніна Воскресенська — про Олександра Македонського, Клеопатру VII, Івана Котляревського, Фрітьофа Нансена, Гаррі Гудіні; Алексей Надэмлинский — о Антонио Страдивари, Михаиле Грушевском, Джиме Корбетте, Леониде Утесове, Сальвадоре Дали (рос. мов) (у кожній оповіді обов’язково присутня розповідь про дитинство когось із відомих українців). Найближчим часом серію поповнять твори про малих геніїв від Леоніда Кононовича, Ніли Зборовської, Володимира Лиса та Андрія Кокотюхи...

«Певна, це була насолода для авторів писати щось інше, ніж пишуть для дорослих, — говорить Леся Воронiна. — Таким чином вони змогли повернутися у дитинство, згадати, якими хорошими тоді були, як вірили, що добро завжди перемагає...» «Я все думала, а як напишуть казки Світлана Поваляєва, авторка екстримальної, навіть агресивно-сексуальної прози, і Любко Дереш, який розмовляє з камінцями, — продовжує Лариса Денисенко. — Звичайно, для дітей нормально розмовляти з камінцями, але не в такому аспекті. Але і я, і мої діти із захопленням прочитали те, що вони створили. Навіть думаю, що Світланин герой — равлик Врум, поряд із Петриком П’яточкіним і Капітошкою, став символом сучасної української казки». Схоже, у популярних вітчизняних видавництв, що спеціалізуються на дитячій літературі, з’явився серйозний конкурент...

Не можна не згадати про літературно-музичну феєрію «Зіркова PROZA.UA», яку просто неба на центральній площі Ринок організував книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» з Харкова. Це — прецидент! Очевидно, ми звикли, що такі дійства влаштовуються (монтуються великі сцени, запрошують популярні ведучі, гурти і музиканти), як правило, у рекламних чи політичних цілях. Але щоб для популяризації українських книжок?.. Українську (читай — європейську, як постійно наголошували ведучі з «Сomedy Club.UA» Дядя Жора і Притула — Тернопільський Сірий) прозу представляли Любко Дереш, Ірена Карпа, Юрій Винничук, Юрій Покальчук... А драйву вечірці додавали «Бумбокс», DJ Zamira, «Арс Нова», «Дзига Imagine», яка виконала прекрасні етно- джазові композиції. Ця літературно-музична феєрія зібрала кілька тисяч шанувальників живого спілкування із письменниками. Вийшов такий собі літературний вечір на новий лад.

Підсумовуючи, можна сказати, що Львівський Форум — це справді явище. Місце, де, за словами Марії Матіос, український письменник почувається зіркою. І поки що, як твердять книжкові експерти, жоден із київських книжкових ярмаркiв, який хоч має більше можливостей, не може дорівнятися до нього.