Підіймаємо рейтинги — дебілізуємо країну

Незважаючи на шалений розвиток інформаційних технологій та засилля інтернету, телебачення все ж продовжує відігравати важливу роль як засіб формування певного світогляду, здійснювати вагомий вплив на становлення особистості. Телебачення творить суспільство, принаймні, якусь частину реальності навколо нас. А хто визначає, у якому з напрямів ця реальність буде творитися?

Нещодавно телеканал «MTV-Україна» очолив поляк Бартош Вітак. Раніше ця посада належала Євгену Ступці. Виникає запитання: чому український телеканал очолює іноземець, людина, яка достеменно не знайома з українською ментальністю, особливостями українського культурного простору? Адже саме ця людина визначатиме інформаційну політику каналу, що надалі впливатиме на свідомість пересічного українця. Така тенденція загалом є властивою українському телебаченню. Наші телеканали очолюють або ж іноземці, або ж люди, які не ставлять для себе пріоритетним питання української культурної самобутності чи формування національної свідомості. Яскравим прикладом цієї тенденції є ситуація на «1+1», де виконавчим директором став румун Адріан Сирбу. Загалом газета «День» писала про нову стратегію подачі новин у «ТСН» в результаті зміни топ-менеджменту каналу, але проблема в тому, що це далеко не одиничний випадок. А що далі буде з українським телебаченням? Адже масовість і гонитва за рейтингами теж повинна мати межу. Врешті-решт повинні ж ми, українці, мати щось власне, не викривлене вимогами бізнесу, що відображало б наш світ, нашу ментальність, а не нав’язувало б зовсім не властиві нам погляди та стереотипи. «Для цього існує таке поняття, як громадське телебачення», — відповідають в один голос телеменеджери.

Але газета «День» вирішила поспілкуватися з цього приводу з тими, хто тією чи іншою мірою є відповідальними за український інформаційний продукт, з тими, хто його створює. Власною точкою зору стосовно зазначеної проблеми поділилися журналісти українських телеканалів.

Леся САКАДА-ОСТРОВСЬКА, «1+1»:

— Я для себе питання власників українського телебачення ставлю по-іншому. Якщо українці такі слабкі й не можуть мати власні канали, не можуть бути авторитетними, то маємо те, що маємо. Тут позиція навіть не в силі одних, а в слабкості інших. Звичайно, національного продукту на українському телебаченні немає, зовсім немає того, що робить націю нацією, немає жодної національної ідеології, а якщо вона є, то її можна назвати таким терміном, який вже давно присутній у всіх новинах і називається «дебілізацією країни». Все відбувається у напрямку примітивізації. Отож, така біда у нас є.

Я прекрасно розумію, чому була зомбована 1/6 планети. Вона була зомбована саме ящиком. А ми ж 15 років жили, позбавлені всього красивого. Не обов’язково щось нав’язувати по телебаченню, але можна робити це ж телебачення так, щоб це було красиво, щоб кожному хотілося стати українцем тому, що це вишукано, шляхетно, тому що це позиція, тому що це європейськість, тому що це тебе буде відрізняти від інших.

Те, що наше телебачення не належить українцям, справді є проблемою. Але це значить — ми ще не виросли до того, щоб мати власне телебачення. Наші телебоси переймаються поняттями рейтингів. Звичайно, рейтинг є важливим, але, окрім цього, мають бути іміджеві проекти, мають бути якісь світоглядні речі, ідеологічні програми, ролики, які б показували якісь красиві альтернативи. Питань НАТО і мови, які роздирають країну, при правильній позиції керівних каналів взагалі не виникало б.

Навесні у нас змінився власник. Це жахливо вплинуло на стратегію подачі новин. Всі, хто працюють зараз в ТСН, прекрасно усвідомлюють, що ми робимо кровожерливі, примітивні новини. Я усвідомлюю чітко, що пані Катеринчук виконує вказівки пана Сирбу, а пан Сирбу робить те, що він робив у Румунії, й в Румунії цей момент спрацював. Вони завоювали тоді глядацьку аудиторію. Але пан Сирбу не заглибився у психотип саме українців. Тому, коли я приходжу у коло своїх друзів — перше, що вони говорять: «Леся, а що сталося з вашими новинами? А то ви подаєте нам новини у такому викривленому світлі, що люди думають, ніби світ насправді став настільки вампірським і дракульським». Інколи навіть бувають закиди, щоб переназвати їх на кримінальні новини, і це буде чесно. Але насправді виграють зараз канали, які відмовляються від кровожерливості. Українці — це інший психотип, це біла хатинка, квітничок, вишита одежина. Ми — нація, яка тягнеться до прекрасного, і тільки ті канали, які будуть орієнтуватися на красу, будуть вигравати. Підтвердженням цього є «Новий канал», який насправді має цю настанову.

Журналістам важко протистояти таким тенденціям. Я вам скажу, що розмови зараз дуже прості. Якщо комусь щось не подобається, їх звільняють. Я намагалася поговорити з паном Сирбу, але він сказав, що культура буде тільки вночі. І то завдяки ліцензії від національної ради, через яку нам треба відпрацювати певну кількість культурних програм. День культурним бути не може. Можливо, ситуація зміниться після соціологічного опитування глядачів. Оскільки культура потрапляє у поле глядацьких очікувань. Але поки керівництво непохитне.

Наталія ЯКИМОВИЧ, «СІТІ»:

— Я не пов’язувала б ці речі з власністю, оскільки весь телевізійний продукт, який іде на телебачення, відштовхується від рейтингів, і, на превеликий жаль, культурні проекти, які несуть вічне і прекрасне, в рейтингах не показують ті цифри, які мали б, які чекають отримати власники каналів. На «Першому національному» виходять прекрасні програми «Фільм.ua», «Книга.ua». Проте ці програми не дають такого рейтингу, як, наприклад, «Світські хроніки» Каті Осадчої. Тому цю проблему не треба розглядати в розрізі власності, а в розрізі того, що в результаті низької популярності серед глядачів за ці програми не готові давати гроші рекламодавці. А телебачення є комерційною структурою, яка повинна приносити гроші.

Проблема, швидше за все, полягає в тому, чому наші глядачі надають перевагу масовим програмам. А тоді маємо те, що маємо. Каналам вигідніше купувати російський продукт, ніж створювати український.

Чи то українці справді не заслуговують на власне телебачення, чи журналістам потрібно бути більш наполегливими і незалежними, а не пливти за течією загальної інформаційної політики, чи українцям пора згадати, що вони нація, і ставити питання важливості культурних програм на телебаченні? А можливо, не варто глядачам звинувачувати журналістів, а журналістам виправдовувати себе примітивізацією суспільства? Не слід забувати, що телевізор таки формує той тип українця, який потім висуває власникам телеканалів свої глядацькі запити і побажання. То, може, розпочнемо витягувати наше суспільство з масовості й примітивізму, а не опускатимемо до цього рівня засоби масової інформації, підіймаючи рейтинги на «дебілізації країни»?

Констянтин ГРУБИЧ, «Інтер»:

— Проблема власності каналу, швидше за все, є надуманою. Кому б не належав канал, все залежить від тих людей, які на ньому працюють. Якщо редактура, шеф-редактор є національно свідомими, то це ж буде відображатися і на програмах. Не слід забувати, що телебачення — це бізнес. Треба зробити так, щоб українське приносило прибуток. Тоді ці питання взагалі перестануть існувати.

Примітивізація телебачення взагалі є світовою тенденцією. З цим нічого не можна зробити. Ми не можемо бути відірваними від контексту, а повинні робити те, що цікаво глядачу. А глядачу, на жаль, високоінтелектуальні й глибокі програми не те що нецікаві, вони не дають необхідного рейтингу. Наше телебачення знаходиться на стадії накопичення капіталу. Потрібно, щоб минув певний час, і тоді обов’язково все стане на свої місця. Ви думаєте, тих, хто працює на телебаченні, не дратує те, що потрібно інколи робити тупі й примітивні програми?

Спрямування програми, в першу чергу, залежить від виховання і громадянської позиції її автора. Якщо вплив з боку керівництва стає зовсім нестерпним, то журналіст на даному каналі просто не працює. Якщо це дійсно особистість. Але я не знаю прикладів, коли б ця проблематика стояла так гостро, щоб люди змінювали місце роботи.

Я не хочу коментувати зміну стратегії подачі новин у «ТСН», це некоректно. Я не знаю нікого з нового керівництва. Я не володію ситуацією. Чисто технологічно стратегія побудована дуже професійно. З точки зору ремесла все зроблено правильно. З точки зору совісті й інших моментів — не знаю, але вони поставлені перед жорстким викликом часу: падають рейтинги і їх треба піднімати. Я не можу засуджувати чи вітати те, що там відбулося, але як професіонал скажу, що технологічно все виписано правильно. Я не говорю про етичний бік. Тут є антагонізм — між технологією і етикою, але я не та людина, яка має і хоче це коментувати.

Марина БОНДАРЕНКО, «Перший Національний»:

— Ця проблема стосується комерційних каналів, які дбають про рейтинги, про телебачення як бізнес, але не нашого каналу, оскільки жоден інший канал не робить те, що робить зараз «Перший національний». У нас достатньо патріотичних програм, у нас україномовний канал, у нас є соціальні проекти, які не виходять на інших каналах. Тобто те, про що ви говорите — проголошення патріотичних ідей, виховання національної свідомості, пропаганда державної політики — є ідеологією першого національного. Наприклад, моя програма «Книга.ua» спрямована на популяризацію української книжки.

Засоби масової інформації мають бути комерційними, це є такий самий бізнес. Інша справа, що в суспільстві давно точаться розмови з приводу суспільного телебачення. Що стосується «Першого національного», то це є державний канал, пріоритетним завданням якого є розвиток усього національного, висвітлення державної політики. Тут швидше треба ставити питання не до каналів, а до тих, хто так і не зробив суспільного телебачення.