Віват, майоре Вихоре!
Учора посол РФ в Україні Віктор Черномирдін вручив високий орден їхньої країни «Зазаслуги перед Вітчизною» IV ступеня легендарному українськомурозвідникові Євгену Березняку. В указі президента Росії ВолодимираПутіна сказано, що цієюнагородою відзначається сміливість, мужність ігероїзм, виявлений Євгеном Степановичем уперіод Другої світовоївійни в ході операції,проведеної підпільниками, яких очолював Березняк, для запобіганнязнищенню фашистамиміста Кракова.
Про цей великий подвиг Є. С. Березняка довідалися мільйони людей лише наприкінці 60-х років, коли на екрани колишнього СРСР вийшов багатосерійний телефільм «Майор Вихор» (режисер стрічки — Євген Ташков, а сценарій написав Юліан Семенов). У цій картині прообразом головного героя був Є. С. Березняк, що командував розвідгрупою «Голос» (роль майора Вихора чудово зіграв талановитий актор Вадим Бероєв, до речі, колишній львів’янин, який, на жаль, досить рано помер — у 35 років). Коли на ТБ йшла картина «Майор Вихор», то вулиці сіл, селищ і міст порожніли. Подібний рекорд вдалося повторити лише серіалові Т. Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни», але це вже зовсім інша історія... Завдяки мужності та сміливості Березняка, а також членам його групи в січні 1945 року вдалося врятувати від руйнування Краків — старовинне і одне з найпрекрасніших міст Європи.
Євген Березняк народився в Дніпропетровську. За освітою він — педагог. До початку Другої світової війни працював за фахом у Львові: від учителя до завідувача міським відділом народної освіти. За те, що Березняк узяв курс на українізацію шкіл, його звинувачували в націоналізмі (він ратував, щоб у місцевих школах викладання велося українською мовою, бо тоді у Львові було більше польських шкіл)...
Змінити професію його примусила війна. Вже з серпня 1941 р. він виконував різні спецоперації. Євген Степанович став командиром розвідувальної групи «Голос». У штаб фронту підпільники передали дані про дислокацію фашистських військ, повітряних ескадр, про стратегічні перевезення залізницею та шосе військ і техніки. У бойових операціях, проведених групою «Голос», було знищено понад 100 і взято в полон 17 гітлерівських солдатів та офіцерів, підірвано чотири мости, пущено під укіс декілька ешелонів із військовою технікою. Розвідники навіть проникли до фашистського навчального центру, який готував диверсантів і завдяки цьому радянській контррозвідці вдалося знешкодити всіх вивідувачів, які закидаються до центру.
Але найгучнішою справою групи Березняка стала «Краківська» — коли розвідникам вдалося здобути таємне досьє про Краківський укріплений район, а також креслення з усіма спецукріпленнями, спорудженими фашистами на Віслі на південь від Кракова. Завдяки отриманому плану мінування міста, підпільники змогли не лише розшифрувати дії ворожого гарнізону, але й заблокувати їх, не давши зруйнувати Краків. Розвідники вразили ворогів своєю зухвалістю: серед білого дня на очах німецького гарнізону вони викрали інженера-майора, який потім з пам’яті намалював їм схеми мінування міста. Потрібно зазначити, що фашисти задумали підступний план-пастку: пропустити радянські війська до Кракова й висадити місто в повітря разом із людьми. Тому подвиг розвідників «Голосу» ніколи не забудуть нащадки.
За цю операцію розвідників було нагороджено високими урядовими нагородами. Здавалося, що тепер доля Євгена Березняка буде щасливою, але позаяк група «Голос» працювала на окупованій території, то тогочасні представники каральних органів почали перевіряти командира, який не приховував, що на початку операції (в серпні 1944р.) він невдало десантувався і потрапив у лабета гестапо. Чекісти не хотіли вірити, що Березняк говорить правду: неймовірно, але факт — Євгену Степановичу вдалося втекти з катівень (під час слідчого експерименту на базарі) і потім очолити всі зухвалі операції групи «Голос». Замість пошани й поваги Березняка відправляють у табір НКВС (у підмосковному Подольську), де утримувалися особи, які побували в оточенні, в полоні або в гестапівських катівнях. Лише після численних перевірок тавро «ворога народу» з Березняка зняли, але остаточно його реабілітували лише 1965 року.
Розвідник знову займається педагогічною та адміністративною діяльністю: Євген Степанович очолив Львівський міський відділ освіти. Він написав автобіографічні книги «Я — Голос», «Пароль «Dum spiro...» (це крилате речення стародавньоримського поета Овідія: «Поки дихаю — сподіваюся!» було паролем його розвідувальної групи) і «Операція «Голос». Березняк нагороджений високими орденами та медалями. Так, польський уряд нагородив його орденом «Віртуті Мілітарі», «Золотим хрестом партизанської слави», декількома медалями, в тому числі «За порятунок пам’яток культури та мистецтва», «За порятунок Кракова». Євген Березняк — Герой України, полковник у відставці. Він навіки зарахований «Почесним солдатом» Інституту військово-дипломатичної служби Академії Збройних сил України, а для слухачів і курсантів вищих військових навчальних закладів встановлено стипендію імені Євгена Березняка.
