Коаліційний відлік

Уже наступного тижня депутатський корпус, який сьогодні, згідно з календарним планом роботи Верховної Ради, працює в округах, повернеться до зали під скляним куполом. Однак пленарна робота в умовах перманентних скандалів усередині коаліції це ще не означає продуктивну законотворчість. Сьогодні «вимальовується» нова тема, що може стати черговим каменем коаліційного спотикання. Йдеться про Конституційний Суд, а точніше, про його рішення щодо відновлення в держбюджеті податкових пільг, за рахунок яких наповнювалася прибуткова частина Обюджету. За переконанням прем’єра Юлії Тимошенко, судді, визнавши низку статей бюджету незаконними, поставили під загрозу соціальні виплати населенню. Голова Конституційного Суду пан Стрижак у свою чергу наполягає на тому, що основний фінансовий документ країни повинен відповідати Конституції. Очевидно, що черговим «фронтом» для з’ясування відносин стане парламент, коли повернеться до пленарної роботи. Чи не заблокує знову опозиція або ж коаліція (прецедент, як відомо, був) роботу Ради? Чи вистоїть коаліція в умовах відкритого й жорсткого протистояння двох своїх лідерів — Ющенка й Тимошенко? Чи дійсно в парламенті може бути створена нова правляча більшість за участю Партії регіонів? Ці запитання «День» адресував бютівцю Володимиру Яворівському, який серед іншого твердо заявив: «Ми стоятимемо до кінця».

— Володимире Олександровичу, запитання перше і, мабуть, найактуальніше на сьогодні: що відбувається в таборі демократів? Як ви ці сварки, розбрати та взаємні докори можете пояснити своїм виборцям, які тричі давали так званим партіям Майдану шанс провести державну політику?

— Знаєте, я зараз саме перебуваю у себе на виборчому окрузі, а закріплений я за знаменитим сотим округом (Кіровоградщина), де колись стріляли тощо. Так ось, можу сказати, що дуже й дуже складно пояснювати людям все це... Більше того, напевно, це найскладніше питання — пояснити людям, що і як відбувається. Однак знаєте, якийсь такий період сьогодні... суспільство вже байдуже ставиться і до політики, і до політиків, і до виборів, і до перевиборів. Разом із тим, вимушений вам сказати, що, пробачте за медичний термін, реакція все-таки є. А взагалі висновок один-єдиний: ще є можливість, і є шанс. Я всім пояснюю, що точка «неповернення» ще не пройдена. Ще є всі можливості, щоб зібратися, закрити двері й вирішити гострі та спірні питання. Ми готові піти на компроміси, в тому числі відмовитися від версії Конституції, але лише щоб у уряду була можливість працювати. Я розумію, що мої пояснення людей не заспокоять. Але, очевидно, потрібно пережити й це політичне хуторянство.

— Кажете, є шанс, але чи не думаєте ви — представники правлячої парламентської більшості — про те, що виносячи сварки з коаліційної хати, що сіючи направо й наліво різними публічними заявами зі скандальним відтінком, ви своїми ж руками цей шанс убиваєте? Адже наступного може й не бути...

— Річ у тім, що суспільство все бачить, оскільки сьогодні нічого приховати фактично неможливо ні від преси, ні від людей. Що ж нам залишається в таких умовах, вийти й казати, мовляв, усе добре, прекрасна маркізо, коаліція живе й процвітає? Я так не можу. Я не можу дивитися людям в очі й казати, що все чудово. Якщо все чудово, то чому, запитується, не приймаються антиінфляційні та інші закони? Не говорити про проблеми в демократичному царстві — несправедливо. Так, є проблеми, але необхідно не мовчати й крок за кроком їх вирішувати. Тому з вашим твердженням, що, мовляв, коаліціянти своїми заявами провокують розвал коаліції, я не можу погодитися. Ми відверто кажемо людям, що близько дванадцятьма особами з НУ-НС керує Банкова, а конкретно пан Балога. Тому, на превеликий жаль, у такій версії коаліція не є цілком і повністю дієздатною. Але ми не ставимо хрест на коаліції. І можу вас запевнити: БЮТ не давав і не дасть підстав казати про те, що наша команда руйнує коаліцію.

— Напередодні прем’єр Юлія Тимошенко підтвердила, що заяви міністра МВС про те, що Банкова разом із деякими регіоналами розробляє план створення так званої широкої коаліції, — правда. Відштовхуючись від цього, як ви вважаєте, чи довго за таких реалій простоїть коаліція БЮТ+НУ-НС з огляду на, знову- таки, і внутрішньокоаліційні проблеми?

— Ми стоятимемо до останнього. Звичайно ж, сьогодні було б дуже вигідно Юлії Тимошенко гучно грюкнути дверима, вийти в ефір, розповісти народу всю правду, розікласти все по поличках і, нарешті, говорити не напівголоса, а у весь голос, назвавши речі своїми іменами. Зрозуміло, що сьогодні весь негатив йде на Юлію Тимошенко. Але ми не грюкатимемо дверима, це я заявляю абсолютно чітко, чого б нам це не коштувало. Ми все ж думаємо, пробачте за пишний стиль, про країну, про народ. Добре. Допустимо, Юлія Тимошенко йде (або її «йдуть») у відставку. З’являється нова коаліція. Ви ж самі чудово розумієте, що це повний розвал НУ-НС. Іншими словами, політична сила, на яку спирається Президент, стає політичним трупом. Нова сила, яку створює Балога? У неї немає й не буде майбутнього. У цю партію підуть політичні неліквіди — всі ті, кого викинули з інших партій. На що ж Президент спиратиметься? Можливо, на Партію регіонів, яка все що може — стати ситуативним союзником на короткий час? Вони ж ненавидять Президента і зрадять його на першому ж повороті! Але, повторюся: точка «неповернення» не пройдена. Я не дуже сильно, але все-таки вірю в те, що колись усе втрясеться і Президент зрозуміє, що він ставить себе в ситуацію, яка позбавляє його політичного майбутнього.

— А в чому, на ваш погляд, полягає трагедія взаємовідносин Президента Ющенка та прем’єра Тимошенко? Коли посаду голови уряду обіймав Янукович, труднощі, а часом і скандали також були, але навряд чи їх, погодьтеся, можна порівняти з тими інформаційними та іншими потрясіннями, що відбуваються сьогодні.

— Мені дуже прикро говорити про це... Перед тим як я відповім, хочу дуже попросити, щоб це не «вирізали» з інтерв’ю. Я пройшов з Ющенком усю виборчу президентську кампанію, я побував у 18-ти областях, я стояв на Майдані, я переживав як особисту трагедію спробу його отруїти.

Мені гірко, але більшого розчарування в моєму житті, ніж розчарування в тому, що трапилося з моїм Ющенком, моїм Президентом, не було. Дуже гірко, але сьогодні відбувається якесь тотальне «замороження» України. Але втрачають вони вдвох: і Ющенко, і Тимошенко. Віктор Ющенко — добра, моральна, патріотична людина. Але він, на мій погляд, не пройшов випробування ревнощів до чужого імені, до чужих успіхів, до чужого рейтингу. Що трапилося й чому він йде на поводі Балоги? Не сперечаюся, Балога — нормальна людина, але стати його тінню і сказати: «Балога — це я», на мою думку, це занадто, це дуже вже несправедливо. Але що поробиш, наш улюбленець, улюбленець мільйонів людей змінився. Я пам’ятаю, які листи отримував на радіопрограму! Люди молилися за нього в церквах і вдома, люди своїми руками робили йому вишиванки... І сьогодні, гадаю, настав час запитати в цих людей, що вони думають про Президента.

Тому я, маючи сьогодні таку можливість, маючи на сторiнках газети «День», хочу сказати: час і можливість зупинитися ще є. До цього, наскільки мені відомо, готова Юлія Тимошенко. Я не ідеалізую її, не ловіть мене на слові. Але я вважаю, що сьогодні саме Президент повинен стукнути по столу кулаком і сказати: «Досить! Подивіться, що відбувається з Україною!». Ви ж бачите, що сьогодні витворяє Росія, з боку якої відбувається наступ по всіх флангах. Путін узагалі дозволяє собі казати, що Україна — це навіть не держава. Той узагалі приїжджає і претензії на Севастополь озвучує... Це ж повинно було б об’єднати, згуртувати українську владу, але ні. Ви мене раніше піймали на слові «шанс», так ось хочу всім сказати, що цього шансу, який дійсно може бути останнім, не можна впустити.

— Володимире Олександровичу, скажіть, а ви вже обговорювали підсумки київських виборів, керівництво БЮТ свої оцінки озвучило?

— Ні, ми ще не збиралися й не обговорювали цю тему. Можу щодо цього сказати свою особисту думку та позицію. Я переконаний, і гадаю, мене зрозуміють мої колеги. Коли висували Турчинова кандидатом у мери, і ми голосували у фракції, я абсолютно свідомо утримався. Чому? Бо я розумів: великих шансів ми не маємо. Але більшість сподівалася, що виборча кампанія пройде нормально.

Однак великий сегмент захопили свята, майже 12 днів народ гуляв, і зустрічі з виборцями провести було неможливо. Тим більше, це Київ, де зібрати людей неймовірно складно. Студенти? Вони всі сьогодні на сесіях, їм не до виборів. Тому, зізнаюся відверто, я на наших зборах у присутності Юлії Тимошенко виступав і казав, що нам необхідно негайно домовлятися з Кличком. Ми все-таки повинні були зняти кандидатуру Турчинова, і домовитися з Кличком. Кличко — порядна людина, він би не дерибанив землю та міське майно, як це робив Черновецький, у нього все- таки європейське загартування, оскільки він багато часу жив за кордоном. Я вважаю, було б добре, якби Кличко став мером. Ми мали б більшість у Київраді, і це була б наша перемога. На величезний жаль (я не кажу, що це трагедія й потрібно посипати голову попелом), сталося інакше. Я гадаю, нам необхідно з цього зробити серйозні висновки. Насамперед, потрібно враховувати, що суспільство змінюється буквально на очах. За Черновецького проголосував київський люмпен. Виявилося, що його в столиці дуже багато. 50 із хвостиком відсотків людей, які прийшли на вибори? Це також, варто зазначити, вельми дивна цифра для Києва, який, здавалося б, був обурений правлінням Черновецького. У результаті прийшли лише дідусі та бабусі на милицях і проголосували за Черновецького, який їм щось регулярно дає. Ось і маємо такий плачевний результат. А тепер Черновецький може стати ще зухвалішим, ніж був раніше, оскільки тепер він усім відповість: «А що ви хочете? Ви ініціювали вибори, а я переміг на них». Це його примітивна, але все ж технологія. Словом, потрібно робити системні висновки й не шукати винних на стороні, а шукати винних передусім у собі.

— Продовжуючи тему виборів. Усі ми пам’ятаємо метрові бюлетені, де, до речі, навіть пан Черновецький себе ледве знайшов. Але йдеться про інше: партій і блоків у нас більше, ніж грибів після дощу, проте чомусь ідея, ідейні політсили нині не в моді. Як вважаєте, чому сьогодні в’яне ідея й розцвітає популізм?

— Бачите, річ у тім, що сьогодні в Україні відсутній запит на ідеологічні партії. Здавалося б, ідеологічною партією був Народний рух України. Я не ставлю хрест на тому уламку НРУ, який є сьогодні в парламенті, там є багато хороших людей. Або взяти Українську народну партію, яка вважає себе суперідеологічною. Але самостійно вони начисто програли вибори 2006 року. Партія Олега Тягнибока хіба не ідеологічна? Ви бачите, що відбувається? Ця партія набирає один із хвостиком відсоток у Києві, так й, до речі, по всій Україні. Тому мені, наприклад, дуже прикро, що сьогодні партії, як правило, олігархічні, або змішані (трошки ідеології, але за спиною все ж стоять олігархи). Дуже часто ідеології розмиті в багатьох партій. Це реалії і це, звичайно ж, одна з причин того, що існує таке поняття як перебіжчики і ми вимушені говорити про імперативний мандат. Я вважаю, що Україна не підніметься доти, доки в нас не з’являться 60—70% саме ідеологічних партій. Щось намагається робити БЮТ. Я б не назвав цю партію суто ідеологічною, хоч я до неї й належу. У нас є могутнє патріотичне крило, у нас сильне соціальне крило, але я не кажу, що ми абсолютно чисті. І в нас є люди, які мають великі капітали, великий бізнес і в нормальній ситуації цим людям можна було б спокійно займатися своїм бізнесом, а не політикою. Однак у нас, на превеликий жаль, така політика, що не дає бізнесу нормально й спокійно працювати. Ось і маємо таких ось кентаврів...