Як будемо святкувати 1020-ліття Хрещення Русі

В березні цього року Президент України створив Державний організаційний комітет для підготовки та проведення святкування історичної ювілейної дати — 1020-ліття Хрещення Київської Русі. Головою Оргкомітету Віктор Ющенко призначив Леоніда Кравчука — першого президента України. До складу Оргкомітету ввійшли представники всіх трьох православних церков України, а також Української греко-католицької церкви. Наскільки можливо зрозуміти, УПЦ (МП) представляє в Оргкомітеті як, власне, УПЦ, так і Московський патріархат. Леонід КРАВЧУК люб’язно погодився дати газеті «День» інтерв’ю, пов’язане з цим трохи дивним (1020!) ювілеєм.

— Шановний Леоніде Макаровичу, чому, власне, українська влада вирішила сьогодні звернутися до історії, а саме — до рівноапостольного святого Володимира, до його епохи?

— Будь-які історичні, чи історично-духовні, а також сучасні події завжди повинні спиратися на правду, на факти. Якщо з політичних міркувань ми дещо перебільшуємо чи применшуємо для якихось наших цілей, то ми ніколи не дійдемо правди. Х століття — це був великий доленосний час в історії нашого народу. І, свідомо чи не свідомо, це завжди розуміли люди, які жили після князя Володимира — вони завжди цінували його діяльність належним чином. У всі часи князю зводили пам’ятники (зокрема, той пам’ятник, який прикрашає сьогодні Київ), відзначали його дати, досліджували родину князя Володимира, писали про нього книги. Оцінка князя Володимира — як духовними, так і світськими людьми — в усі часи була надзвичайно високою. І такою залишається й сьогодні.

— Як відомо, ви брали участь у відзначенні тисячоліття Хрещення Русі в 1988 році. Якщо подумати, то це була дуже дивна акція — шанування святого Володимира безбожною радянською владою. Як це було? Як вийшло, що було проведено навіть хресний хід

— У ті часи, хоча я й був тоді секретарем ЦК Компартії України, я не мав права публічно висловлювати жодних думок з приводу цього свята (всі присутні на церемонії були поділені на тих, хто може, і на тих, хто не може публічно висловити будь- яку свою думку). Не брав я участі також у підготовці цього свята. Але хресний хід тоді відбувся — на нього з Москви прибуло чимало духовенства. З вокзалу вони йшли до Собору бульваром Шевченка. За моїми оцінками, там було десь п’ять тисяч учасників. Святкування відбулося у Володимирському Соборі — добре пам’ятаю, що весь двір Собору був щільно заповнений людьми.

Історія святкування 1988 року була така — в Москві було вирішено, що святкування в Києві нікому не потрібне. Ієрархи, однак, зуміли переконати партійців — якщо хрещення відбулося в Києві, то й святкування має бути там. (Тут варто нагадати, що на 900-ліття (1888 р.) Хрещення до Києва приїжджав російський імператор Олександр III з великим почтом. Я вивчав архівні документи тих часів, і вони, зокрема, вказують, що тоді свято називалось не «Хрещення Русі», а «Крещение русского народа». Саме в цьому контексті згадали, що центром хрещення був Київ.)

Але повернемося до 1988 року. Щоб якось применшити значення Києва, Московська патріархія приймає «соломонове» рішення — головне святкування провести в Москві, а в Ленінграді, Мінську і Києві — історичну подію «відзначити». Іншими словами, як Московська патріархія, так і ЦК КПРС не хотіли якось особливо піднести Київ — місто, в якому саме й почалося християнство на Русі.

— Чи можна нам розраховувати, за умов поділеного українського православ’я, на блискучий 1020-річний ювілей? Чи є надії на хоча б тимчасове примирення наших церков, коріння яких торкаються далекої давнини?

— Дійсно, наша Православна церква знаходиться сьогодні в складному стані. Адже незалежність українського православ’я залежить не від нас і навіть не від Вселенського патріарха, в лоні якого перебувало Київське православ’я від князя Володимира до 1686 року. Однак Вселенський патріархат не має сили прийняти належне рішення. Тут багато причин — духовні, адміністративні, фінансово-духовні, політичні. Мені важко сказати. Але очевидно, що необхідні складні постійні наполегливі консультації з Києвом (світським і духовним), з іншими православними автокефальними церквами світу.

Але сьогодні нам випав історичний обов’язок — показати сучасному світу, що тут, на нашій землі, колись відбулася і розвинулася цивілізаційна історична подія.

— Як відомо, не всі історики (навіть в Росії) вважають, що в тому 988 році було зроблено правильний вибір. І що Київська Русь багато втратила, відвернувшись від західних релігій, західної освіти, західної філософії, які з часом викохали Західну цивілізацію. Що ви думаєте з цього приводу?

— Можна, звичайно, сперечатися щодо того, чи правильно ми зробили, що пішли «східним», а не «західним» цивілізаційним шляхом. Але історичний факт залишається фактом — наша частина землі живе за канонами східної віри. І не думаю, що зараз нам потрібно ставити під сумнів те, що трапилося 1020 років тому — чи правильно зробив Володимир, чи помилився? Ми вже 1020 років iдемо духовними шляхами Володимира і нам не потрібно нічого порушувати. Сьогодні це нічого не дасть, окрім сумнівів. Зупинимося на головному — на тому, що то був великий цивілізаційний вибір наших пращурів. А наш сучасний обов’язок — наводити спілкування з усіма іншими церквами — не тільки православними.

На мою думку, ми недооцінюємо, скажімо, спілкування на державному рівні з Папою Римським. Адже в нашій країні є як греко-католицька, так і католицька церкви. Головне для нас — не боятись спілкування зі світом. Між тим, чимало людей все ще згадують хрестові походи, все ще бояться агресії з боку католицизму. Я впевнений, що тільки спілкування, тільки взаємне порозуміння може принести світу мир і злагоду, і що діалог — то найкраща річ для усталення нормальних стосунків.

— Пане Кравчук, розкажіть, будь ласка, читачам «Дня», як пройдуть свята, пов’язані з 1020-річчям Хрещення Київської Русі?

— Перш за все, в Софії Київській має відбутися загальний молебень (не літургія). Моя думка полягає у тому, що кожна церква має проводити свою літургію, згідно з своїми канонами і без участі світської влади — не прикрашає свято пересування вищого керівництва від одної літургії до іншої. Отже, планується молебень в Софії для всіх учасників і в присутності Президента Ющенка та світської влади. А потiм всі крокують на майдан, де Президент України звернеться до українського народу. Найкраще було б, якби всі учасники зразу прийшли на майдан — після молебню в Софії. За умови, звичайно, що всі першоієрархи брали б участь в молебні.

Усе це ми повинні зробити таким особливим чином, щоби підкреслити право України й Києва на високий акт пам’яті Хрещення Київської Русі, хрещення, яке відбулося на нашій землі і було доконане нашими людьми. Це є справедливим із точки зору історичної правди, з точки зору як історії, так і сьогодення України як держави.

— Чи буде запрошено на 1020 літній ювілей Вселенського патріарха Варфоломія I? Адже Константинопольська церква — то, без сумніву, «хрещена мати» Київської церкви?

— Так вийшло, що сьогодні канонічна територія України належить (?!.— К.Г. ) Російській Православній церкві. І коли б Вселенський патріарх висловив бажання приїхати до Києва, то мав би очікувати запрошення або від патріарха Алексія II або від митрополита Володимира (УПЦ МП). Загалом, вся запланована подія вимагає ювелірної організації.

Але, незалежно від цього, наші люди мають згадати про своє походження, відновити свою віру в Бога, спираючись на історичні факти. І засвідчити свою толерантність, свій високий гуманізм.

Ні в якому разі не можна допустити суперечностей між церквами. Суперечності виникають завжди, але коли це робиться під час спільного свята, то висновок один — ми не можемо навіть свята провести. Такого висновку нам не потрібно. На жаль, маємо сьогодні багато політичних висновків, які не прикрашають нашу владу, а відповідно — і наш народ. Адже ще Гегель писав, що «кожен народ має таку владу, яку він заслуговує».

Я хочу ще раз нагадати, що дата Хрещення Володимира — то не якась прохідна дата. То дата відновлення історичної правди, відновлення наших зусиль по становленню нашої церкви і православ’я. Українська церква має вийти на світовий рівень православ’я. Треба шукати виходу — через закон, діалог, дотримання канонів, невтручання політиків.

Згадаємо, що за радянських часів в Україні знаходилося дві третини православних СРСР. Зараз, впевнений, не набагато менше. Іншими словами — Україна є найбільшою православною країною світу — країною, яка прийняла християнство з рук Вселенських патріархів. І яка була і залишається віруючою.

— Чи правда, що на святкування Хрещення Володимира буде запрошено Московського патріарха? Чи не ускладнить це святкову ситуацію? Особливо, якщо додати до цієї ситуації таких «відомих» людей, як, наприклад, пан Кауров, які з легкістю можуть спаплюжити будь-яке свято?

— Московського патріарха запросив Президент Ющенко. А загалом, я розраховую на взаємне порозуміння з усіх сторін. Проблеми та недоліки на святі не згадують. Наше православ’я сьогодні — то культура, цивілізація, достойний рівень церков, не найнижчій у світі. Багато православних країн зацікавлено в незалежності України. А щодо РПЦ, то вона не має права обмежувати наші зв’язки з світовим православ’ям, і тому всі православні церкви України мають право спілкуватися з світовим православ’ям. Будемо надіятися, що все буде на рівні релігійної інтелігентності.

Як голова комітету, я буду благати всіх «не хуліганити» в це Боже свято, не нападати один на одного. Це принижує церкву, принижує український народ. Зробимо абсолютний акцент на ролі Києва в історії нашої держави, наших сусідів.