Хто насправді керує Кримом,

Кримський найвищий орган влади вимагає називати себе не «Радою», а «Совєтом».

Це показує, як зневажають місцеві органи українців та Україну як суверенну державу.

Вони опираються на звичку до назви в радянські часи.

Але в радянські часи Крим називали Кримськотатарською автономною областю! І до Вітчизняної війни там проживало українців більше, ніж росіян.

Мене давно цікавило, питання — куди зникло слово «татарська» з назви автономної області.

Якщо зникло слово «татарська», то має зникнути і слово «автономна». І тоді не потрібна така складна схема управління областю як автономною, із зайвими для держави витратами на її утримання.

Тим паче, що багато скарг там на владу, і лише татарський меджліс справедливо захищає права людей.

Тож треба або повернути стару назву, або вважати Крим просто областю.

Я пам’ятаю, як 1944 року виселяли татар із Криму. Деякі татарські сім’ї, мабуть, в очікуванні поїзду, розселяли на кілька днів по хатах українців в Херсонській області. Нам підселили жінку з чотирма дітьми. У неї, як і в нашої мами, чоловік був ще на фронті. Нас теж у матері було четверо. Старші діти з 14 до 18 років дуже здружились. Вони навіть їсти сідали окремо, щоб поговорити українською мовою, повеселитись.

Татари їли борщ із кониною, а мої сестри і брат — борщ зі свининою. Але це не заважало їм сідати за один стіл.

Правда, мені трохи не пощастило, бо мені було вже шість, а четвертій татарці було років із п’ять і вона розмовляла тільки татарською мовою. Проте ляльками ми грали разом.

Та найбільше мене дивувала моя мати, яка дуже здружилася з татарською жінкою.

Вони весь час про щось сумно розмовляли, але коли хтось із дітей підходив до них, замовкали і відсилали нас подалі від себе.

Тепер я здогадуюсь, що моя мати, мабуть, розказала новій подрузі, як у рік Голодомору в них забрали все, що змогли знайти. Зосталася тільки нова хата, яка тоді була єдиною в селі Бехтері під черепицею. Але вона приглянулася сільському голові, він прийшов ввечері до моїх батьків і сказав, що їх уранці будуть розкуркулювати і відсилати до Сибіру. Він запропонував віддати йому хату, а замість неї повернув їм корову. Тоді вони запрягли ту корову в підводу (бо коней раніше забрали), посадили на неї трьох маленьких дітей, поклали найнеобхідніше й уночі втекли з села.

В сталінські часи не можна було про все говорити, і матері оберігали нас від розмов про владу.

З того пам’ятного 1944 року у мене залишилося співчуття до татар.

А зараз мене неприємно дивує ставлення кримської влади до українців. Там навіть ставили перепони у відкритті українських шкіл на батьківщині своїх предків, в своїй суверенній Україні.

Радянська влада зробила майже всіх у містах України російськомовними, хоч етнічні росіяни на Сході та Півдні України не складають більшу частину населення. Але влада в цих регіонах намагається утримувати українців та інші нації в статусі російськомовних, не дає можливості вивчати мову своїх націй.

Таке враження, що нашим Сходом та Півднем й досі керують російські спецслужби. Бо прості росіяни розуміють, що поруч із ними живуть українці, які на своїй землі хочуть чути українську мову в оголошеннях зупинок в транспорті, нехай хоч разом із оголошеннями російською мовою. Також вони хочуть купувати українськомовні газети в кіосках свого міста, вчитися в українських школах.

Але їх ігнорують у своїй же країні. Навіщо? Щоб посварити з росіянами? Це, мабуть, на руку тим при владі в цих областях, хто не проти приєднатися до Росії.

Але український народ не допустить цього.

Це може призвести тільки до кровопролиття. І тільки увага до кожної нації може утримати спокій у цих регіонах. Але треба розуміти, що в Україні має бути одна державна мова — українська, як є одна державна мова в Росії, хоч там багато націй.

Не буде несподіванкою, якщо у когось із влади на Сході та Півдні виявиться подвійне громадянство!

Коли вже у нас будуть нові закони про вибори за мажоритарною системою для місцевої влади та змішаною для Верховної Ради? Щоб народ знав, кого обирає. Хоч би як довго нинішня влада шукала гроші на вибори, а закон треба прийняти зараз, задовго до виборів. Він хоч дасть надію на краще майбутнє. Адже самі обіцянки всім набридли.

Новий закон не потребує багато часу для його підготовки. Тільки бажання депутатів всіх партій його підтримати.

Здається всім зрозуміло, що в депутати та міністри треба пускати тільки кандидатів з вищою освітою, які знають державну мову, не мали судимості і живуть в Україні не менше ніж 25 років (щоб не допустити до влади зайд із різних країн). Разом з тим треба прийняти закон про зняття недоторканності з депутатів, Президента і всіх, хто її має. Також потрібен закон про імпічмент Президента, прем’єр-міністра, щоб вони були залежні від усього народу, а не від групи депутатів. А також щоб народ мав можливість не тільки зняти їх, але й захистити їх від змови депутатів.

Та поки що ми бачимо, що наші депутати не хочуть приймати новий закон про вибори в надії, що їх знову виберуть за старим законом.

Не чути, щоб робили нові списки виборців. Мабуть, їм потрібні такі списки, які були на виборах президента, коли одних і тих людей включали до списків за новою адресою і за старою, звідки вони виписалися багато років тому.

Скільки ж можна вважати, що народ сліпий і нічого не бачить?!