Людяність у Газі поставлено на карту
Про втрачений час завжди жалкують. Але на Близькому Сході втрачати час небезпечно. Минув ще один рік, протягом якого мало що було зроблено для зменшення розділу між палестинцями й ізраїльтянами. Поточні повітряні удари по Газі і ракетні удари по Ашкелону, що тривають, Сдероту й інших містах у південному Ізраїлі тільки доводять, наскільки страшною стає ситуація.
Глухий кут у сфері безпеки, який існує між Ізраїлем і керівництвом Гази і Палестини, також призвів до блокади Ізраїлем продовольчої допомоги, яка поставила 1,5 млн. мешканців Гази в умови реального голоду. Ізраїль, здається, ще раз підкреслює перевагу «жорсткої» безпеки своїми діями щодо палестинців Гази, але це лише заважає знайти ненасильницькі можливості для творчого розв’язання ізраїльсько-палестинського конфлікту.
На довершення всього, ізраїльські політики залишаються вірними подальшому розширенню ізраїльських поселень на Західному березі. Тим самим багато палестинців, які доведені до крайнощів, вже не бачать жодної іншої альтернативи для здійснення своїх національних прагнень, крім радикальної тактики. Ураховуючи, що це є ризиком поновлення насильства, дуже важливо, щоб регіональні партнери Ізраїлю і сили, що діють на міжнародній арені, розуміли, що палестинці не відступлять від своєї стратегічної мети домогтися незалежної держави. Палестинці ніколи не відмовляться від своєї національної боротьби.
Як ізраїльтяни, так і палестинці мають зрозуміти, що одного застосування сили ніколи не буде достатньо для досягнення їхніх цілей у довгостроковій перспективі. Щоб насильство не поширилося, потрібна життєздатна альтернатива для протилежної сторони. Хоча за допомогою сили іноді можна досягнути мети, стабільний і міцний мир можна встановити тільки за допомогою комплексного компромісного рішення.
Для успішного розв’язання конфлікту потрібно спрямувати енергію, вироблену конфліктом, на конструктивні і ненасильницькі альтернативи. Таке переключення енергії війни може статися на будь-якій стадії циклу ескалації конфлікту, але якщо не розпочати попереджувальну побудову миру за першої ознаки заворушень і не звертати увагу на проблеми через загострення конфлікту (особливо, якщо він стає запеклим), то буде потрібне деяке втручання.
Тільки тоді встановляться процеси примирення, посередництва, ведення переговорів, урегулювання і спільного розв’язання проблем. Зрештою, реконструкція і примирення — це єдині життєздатні засоби для досягнення стабільності, оскільки її не можна накинути примусово.
Ніщо з перерахованого не дивно. Але не зрозуміло, чому не доклали більш узгоджені й зосереджені зусилля для зміни ситуації в Газі й Палестині. Була внесена пропозиція встановити міжнародний протекторат на території для захисту палестинців від їхніх власних більш небезпечних елементів, палестинців від ізраїльтян і, можливо, навіть ізраїльтян від самих себе, але цю пропозицію мало хто підтримав.
Саме така відсутність скоординованих дій для формулювання угоди між ізраїльтянами і палестинцями — структури, заснованої на міждисциплінарному і системному підходах, який може змістити змінні і привести до миру, який обидва народи вважатимуть рівним і справедливим — найбільше непокоїть тих із нас, хто працює у сфері розв’язання міжнародних криз.
Одним із ключових елементів у побудові структури для примирення має бути економічне зростання. Як неодноразово наголошував Світовий банк, існує тісний взаємозв’язок між бідністю і конфліктом. Отож усунення дефіциту людської гідності, розриву між бідними і багатими, буде обов’язковою умовою для досягнення будь-якого життєздатного політичного врегулювання між палестинцями і ізраїльтянами. А поки зусилля тут є роз’єднаними — і таким чином, недостатніми для того, щоб запропонувати реальну надію на краще життя.
Палестинцям і ізраїльтянам треба налагодити життєздатні діалоги через величезні соціальні тріщини, які їх розділяють, а також діалоги між владою і простими людьми, які живуть у стані цілковитого збентеження з приводу того, що робиться від їх імені. Довіра має бути відновлена, якщо ми хочемо допомогти сторонам зрозуміти, як подолати минулу ворожнечу. Тільки початок суспільної довіри дозволить правильно визначити проблеми й зайнятися їх розв’язанням.
Звичайно ж, потреба Ізраїлю в безпеці має бути зрозумілою всіма сторонами, але заходи щодо встановлення довіри також мають бути вжиті всіма сторонами. Те, що потрібно тепер найбільше — це ясний сигнал про те, що діалог, а не насильство, є шляхом для поступу в ці дуже напружені часи.
У Газі поставлено на карту фундаментальне моральне обличчя людства. Страждання і безглузде руйнування людських життів, відчай і відсутність людської гідності в цьому регіоні тривали дуже довго. Палестинці Гази — насправді, всі ті в регіоні, хто животіє без надії — не можуть чекати, коли почнуть діяти нові адміністрації чи міжнародні організації. Якщо ми не хочемо, щоб Родючий Півмісяць став нікчемним півмісяцем, ми повинні прокинутися і знайти в собі моральну мужність і політичну далекоглядність для квантового стрибка в Палестині.
Вацлав ГАВЕЛ — колишній президент Чеської Республіки; Його Королівська Високість принц Хассан бін ТАЛАЛ — президент Арабського форуму думок і почесний президент Всесвітньої конференції релігій заради миру; Ганц КЮНГ — президент Фонду глобальної етики і почесний професор загальної теології в Університеті Тюбінгена; Йохэй САСАКАВА — президент Фонду миру Сасакави; Десмонд ТУТУ — лауреат Нобелівської премії миру; Карел ШВАРЦЕНБЕРГ — міністр закордонних справ Чеської Республіки.
