На кого мають нарікати наші діти?
Дозвіл про складання вступних іспитів в українських вузах російською мовою на восьмому році незалежності – черговий плювок як на саму незалежність взагалі, так і на статус української мови, зокрема. Дана подія не отримала широкого резонансу серед громадськості через цілий ряд навіть зовсім не споріднених між собою причин:
1. Відсутність чи просто символічне існування самої громадськості. Різні там просвіти і товариства мови наявні хіба що лише на папері і засвічуються хіба що лише на різних там деклараціях–делегаціях–презентаціях, але аж ніяк не в конкретній роботі серед людей.
2. Практично нульова поінформованість населення про дане рішення. Це не міркування «хто мужик – не мужик», яке кілька днів повторювалося нашим ТБ мало не щогодини.
3. На подібні плювки в народі вже виробився імунітет. Це – щось співзвучне з «синдромом навченої безпорадності», описаним в однойменній публікації («День» № 141), з одного боку, а з іншого – від «них» вже нічого мудрого давним–давно ніхто й не чекає. А в цілому, в суспільстві зріє усвідомлення безперспективності постійних корекцій замість кардинальних змін.
4. Наближається зима і з нею необхідність вирішення питань, пов'язаних з готовністю, вірніше, неготовністю до неї на державному, регіональному, кожної окремої сім'ї рівнях. І на цьому фоні вся решта стає настільки дріб'язковою, що навіть в період передвиборної кампанії опоненти чинного Президента навряд чи візьмуть цей факт як якийсь великий козир.
Я б хотів поставити питання інакше: чи в кожному українському вузі на восьмому році незалежності абітурієнт може скласти іспити українською мовою? Чи в кожному українському вузі студент може навчатися українською мовою? І наскільки вузи забезпечені україномовними підручниками і методичною літературою? Навіть не в усій Україні, а лише в Західній, де, не зважаючи навіть на восьмий рік незалежності, ще збереглась така екзотика, як масове вживання української мови.
Ще в перші роки незалежності загальновідома і широкорекламована Європейська школа кореспондентської освіти (ЄШКО) розсилала свої посібники, написані українською мовою. Останні кілька років працює виключно в російськомовному режимі. Те ж саме і Український заочний економічний інститут. І, скоріше за все, так працюють і майже всі заклади кореспондентської чи дистанційної освіти. Хіба що, може, якісь дефективні десь у Львові чи Тернополі ще тріпіцькаються на своєму «пєвучонезалежному». А ліцензію, між іншим, видає Міністерство освіти України. То на кого мають нарікати наші діти, які дуже туманно пам'ятають «московське панування» або й не пам'ятають зовсім? На «клятих кацапів»?... Чи «рідну неньку»? На «більше як трьохсотлітню» неволю? Чи отой «менталітет»?
