Сергій Головатий:

Сергій Головатий, колишній міністр юстиції, тепер є одним з лідерів виборчого блоку "Вперед, Україно!". Блок, як відомо, не здолав 4-% бар'єр, але сам Головатий обраний депутатом у мажоритарному округові в Києві. Про його враження від виборів та інші нагальні проблеми Головатого попросив рзповіти кор. "Дня" В'ячеслав ЯКУБЕНКО:

- Сергію Петровичу, наскільки ці вибори можна вважати демократичними?

- В порівнянні з двома попередніми виборами, в яких я брав участь, ці - найменш демократичні. Точніше, вони найменш справедливі, найбільш сфальсифіковані.

- Несправедливість полягає тільки у фальсифікації, чи вона якимось чином закладена в законі?

- Кожен закон з тих, за якими проводилися вибори 1990, 1994, 1998, недосконалий. Але проблема не стільки в недосконалості закону, скільки в недотриманні його. І в основному це робили президентські структури - державні адміністрації. Я можу про це судити на прикладі Києва. Навіть комуністи 1990 року боялися порушувати закон, хоча й контролювали ситуацію. Тепер президентська команда пішла на злочин. Проведена величезна підготовча робота щодо встановлення особистого президентського контролю над засобами масової інформації. Я маю на увазі неконституційну діяльність міністерства інформації. До ефіру не допускалися політичні сили, які критикували Президента. Критика - це свобода слова. Але наш Президент реагує на це дуже хворобливо. Те, що діялося на УТ-1, "Інтері", "1+1", українському радіо, свідчило про елементи авторитарного режиму.

Крім того, Кучма та його оточення сприяли утворенню нових політичних структур, функція яких - відтягнути голоси в опозиційних до Президента структур. Є дуже яскраві приклади. Це партія Пинзеника - "Ріпка", яка за кілька днів була зареєстрована в Мінюсті. Я був міністром юстиції два роки і знаю, що значить за тиждень зареєструвати партію. Це фантастика, все одно що Україна злітала на Місяць. Це було сплановано, щоб відірвати від опозиційного до Президента блоку "Вперед, Україно!" частину політичних сил, розколоти і ослабити його. "Ріпка" виступила тут як штрейкбрехер. Кучма тут виграв. Партія Наталії Вітренко - також структура, створена за допомогою кучмівських ідеологів в Україні та поза нею, щоб відібрати голоси у партії Мороза, послабити опозицію. Що стосується слабких позицій правих, треба подякувати В'ячеславу Максимовичу Чорноволу, який вірить у свою святість, непогрішність, мовляв, тільки Рух на чолі з Чорноволом може перемогти комуністів в Україні. Він завжди говорив, що є дві головні сили - комуністи і Рух. За набраними процентами ми бачимо, що комуністи дійсно є. Вони перемогли завдяки особистій політиці Чорновола.

- Віктор Пинзеник заявив, що між низкою депутатів від його партії та вашого блоку ведуться переговори щодо створення спільної фракції...

- Він може переговори вести з Президентом, а не з "Вперед, Україно!". Коли створювався блок, і Пинзеник був присутній на всіх наших зібраннях, ми його просили: не роби партію, йди з нами в блоці. Я тоді попереджав Мусіяку, Шишкіна, Стретовича, що Пинзеник буде зареєстрований за тиждень, що це партія Президента, мета якої - нас розколоти. Вони переконалися тільки тоді, коли партія дійсно була зареєстрована миттєво.

- В чому тоді логіка влади, яка "зарубала" багатьох демократів, але пропустила третину парламенту лівих?

- Я не пророк. Але мій політичний досвід і розуміння єства Леоніда Кучми наводить на думку, що оточення Кучми має дуже цікавий план. Не виключено, що за допомогою його адміністрації спікером буде обраний Гуренко - останній перший секретар ЦК КПУ. Президентові це може бути вигідно. В такому разі, за Гуренка голосуватимуть комуністи і прокучмівські сили. Нацфронт чи 10 депутатів від "Вперед, Україно!" за нього не голосуватимуть.

Я знаю, що Валерій Пустовойтенко з тіні завжди підтримувався Гуренком. Коли я був міністром юстиції, бачив одним з головних завдань боротьбу з апаратом Кабінету Міністрів, який керує міністрами. Цей тандем зараз випливає на поверхню. Обрання Гуренка спікером дає можливість зберегти Пустовойтенка на посаді прем'єр-міністра і начальника штабу майбутньої президентської виборчої кампанії Кучми. Президент хоче в черговий раз, ошукавши і Захід, і свій народ, утримати владу.

- Чи змінився в новому парламенті розклад сил: праві-ліві?

- З точки зору українських реальностей, це абсолютно надуманий поділ. Ліві від кого? У комуністів є мільйонери, а вони при цьому виступають за скасування приватної власності! А антиподи - Ліберальна партія та Партія праці в нас об'єдналися. Це все одно що консерватори й лейбористи - в Англії.

- Тоді, скажімо: співвідношення пропрезидентських і антипрезидентських сил...

- За зовнішніми ознаками можна подумати, що антикучмівських сил більше. Але треба дивитися далі наперед. 1999 року Кучма за технічного забезпечення Пустовойтенка виходить у другий тур виборів. Туди ж виходить і Гуренко - як спікер і представник компартії, яка матиме свої стабільні 25% (цілком достатньо, щоб пройти в другий тур). І тоді Україна опиняється перед вибором: комуніст Гуренко чи псевдодемократ і псевдореформатор Кучма. Кого оберуть? Питання риторичне. Адже Кучма звернеться до свого народу, до Заходу і скаже: "Над Україною нависла загроза комуністичного реваншу! Обирайте мене!". І хіба не оберуть?.. Можливо, такий розвиток подій і влаштовує сьогодні депутатів від НДП, "зелених", СДПУ(о) та "безпартійних" банкірів і бізнесменів, контрольованих Табачником. А чи влаштовує він український народ та Україну як державу? Подумайте тільки: точнісінько як у Росії. Там Єльцин - Зюганов, а тут Кучма - Гуренко.

Я не знаю, чи вдасться Кучмі реалізувати цей план, але я говорю про це, щоб новообрані депутати глибоко усвідомили всю небезпеку цієї комбінації й не дали можливості її реалізувати. Проте, я переконаний, що головні політичні фігури в компартії робитимуть усе можливе, щоб залишити Пустовойтенка на посаді прем`єра до президентських виборів.

- Ви вважаєте, що в суспільстві лівих настроїв менше, ніж лівих депутатів у парламенті?

- Знову ж таки, що таке ліві? Я не лівий, але я не можу примиритися з наслідками трагічної для наших людей політики Кучми, який спричинив обкрадання народу. Фальсифікація цього року - репетиція фальсифікації президентських виборів 1999 року. І питання в тому, чи в українському суспільстві є достатньо здорових сил, які б зупинили процес руйнування України, обкрадання українського народу мафіозними кланами, які зосередилися навколо Кучми.

- Чи можливий такий варіант: через низку гучних судових процесів щодо фальсифікації вибори визнаються недійсними - повторні призначаються на осінь. А восени вони взагалі зриваються через якісь провокації чи соціальні катаклізми.

- Президент не заперечував би, щоб на період до президентських виборів взагалі не було парламенту. Тож можливо все, що дозволить Кучмі бути ще раз при владі. І думають над тими сценаріями, які б забезпечили Кучмі друге президентство. Чи за рахунок розгону парламенту, чи за рахунок якоїсь кривавої бійні в Криму між кримськими татарами й слов`янським населенням.

- Що ви думаєте про наміри оголосити Президентові імпічмент?

- Це одна з програмних засад нашого блоку "Вперед, Україно!". І більшість обраних від нас депутатів будуть наполягати на притягненні Кучми до політичної та кримінальної відповідальності - за зловживання владою.

- А це реально на сьогодні?

- Реально чи не реально, але це треба робити. Не можна дозволяти керівникам вищого рівня настільки брутально поводитися і з народом, і з Конституцією, і з Кримінальним кодексом. Це робить і Президент, і його оточення, і структури на кшталт Конституційного суду дозволяють йому це робити. Всі мають знати, що рано чи пізно, але за все доведеться відповідати.

- Деякі ініціатори імпічменту готові піти ще далі - скасувати посаду Президента.

- Я не думаю, що вони мають на увазі скасування самої посади. Це ж абсурд! Якщо є держава, то не може не бути глави держави. Якщо ліквідувати українську державу, то дійсно не треба глави. Якщо це буде провінція Росії, то матимемо, звичайно, губернатора чи главу адміністрації. А в державі має бути її глава - або монарх, або президент. В республіці президент, а в монархії монарх. Зрозуміло, що в нас президент. Інша справа - як він обирається. В Чехії, Італії, Угорщині президент обирається парламентом, в Польщі, Румунії, Франції - всенародно. Тобто є відмінність у статусі президента. У нас і перший президент, і другий довели, що надані їм повноваження не використовувалися для розвитку суспільства і держави, а швидше для особистих інтересів. Відтак парламент має уособлювати всенародний контроль над усіма політичними й економічними процесами, а Президент має бути главою держави з представницькими функціями.

- Тобто обирати його має парламент?

- Не це має значення. Головне - які в нього функції - чи має він право особисто знімати прем`єра. Переконаний, що не повинно бути такого права - без погодження з парламентом знімати главу уряду. Щорічна зміна прем`єра - це свідома дестабілізація політичної та економічної ситуації. Жоден уряд не може за рік щось зробити. Якщо міняти щороку Бальцеровичів чи Клаусів - нічого б і вони не зробили. Треба мінімум 4 роки, щоб мати програму і її впроваджувати. Для втілення ідей і завдань перехідного періоду потрібна стабільність у діяльності виконавчої влади. Для чого Кучма міняв щороку прем`єрів? Щоб остаточно поставити Україну на коліна, щоб прем`єр не міг піднімати особистий рейтинг - не створювати особистої загрози Президентові? А наприкінці він поставив свого ставленика, який переважно займається не питаннями економічного розвитку, а використанням цієї високої і відповідальної посади для забезпечення президентських апетитів.