Депутатський імунодефіцит - небезпечна хвороба

"Закони повинні бути такими, щоб ніхто не знав заздалегідь, винен він чи ні"Фуше

Однією з наймодніших останнім часом політичних тем є тема так званої депутатської недоторканності (імунітету). Дійшло навіть до того, що в день виборів Президент прямо на виборчій дільниці заявив про те, що насамперед новий парламент повинен скасувати депутатську недоторканність.

Справді, з точки зору обивателя все виглядає досить логічно: чого це раптом депутати мають бути в чомусь кращими за інших громадян? Аргументи виконавчої влади також здаються переконливими: недоторканність приваблює до парламенту "кримінальних елементів", виникає загроза криміналізації влади. Щоправда, виникають побоювання, що депутат, який зобов'язаний контролювати владу, може зазнати несправедливого переслідування з боку цієї влади. Із другого боку, ми живемо у вільній і демократичній країні, і несправедливі обвинувачення можновладців не братимуться до уваги чесним і незалежним судом, який обов'язково у всьому розбереться. Тож боятися нічого.

Однак поглянувши на всі "за" і "проти" з точки зору звичної логіки навіть без врахування "місцевої специфіки", доходиш висновку про те, що імунітет депутатам потрібен. Чи можуть потрапити до парламенту бандити? Можуть. Проте скільки їх має бути і, головне, як вони повинні координувати свої зусилля між собою (чого зроду-віку серед бандитів не було) для того, щоб говорити про "криміналізацію влади"? Окрім того, абсолютно незрозуміло, яким чином відбудеться ця "криміналізація", адже рішення з конкретних приводів, які є головним джерелом корупції, ухвалюються не законодавчою, а виконавчою владою. Парламент ухвалює закони. А навіщо бандитам закони? Їхній стиль життя полягає в тому, щоб ці закони порушувати. Гіпотетичний бандитський вплив на законодавчий процес нічим не відрізняється від впливу звичайних "груп інтересів", які лобіюють "захист вітчизняного товаровиробника", переваги для "пріоритетних галузей промисловості" тощо. Навіть якщо бандитам і вдасться домовитися один з одним з якихось суто кримінальних проблем (наприклад, щоб ухвалити закон, який скасовує міліцію), для успіху операції в парламенті їх повинна бути більшість, що вже зовсім неймовірно. Тож "криміналізація влади" - явне перебільшення, і якщо вона й відбувається, то вже абсолютно точно не в законодавчій владі. Інший аспект проблеми: бандити ховаються в парламенті від відповідальності - взагалі не витримує критики. Зрозуміло, що бандитський депутат обраний не навіки. Якщо його не змогли "взяти" у всі роки, які передували депутатству, можна зачекати ще чотири роки і сміливо схопити негідника відразу після завершення терміну депутатського мандата.

На мій погляд, мінуси від ліквідації недоторканності набагато більші, аніж від її існування. Головний мінус полягає навіть не в тому, що влада буде арештовувати опозиційних депутатів, а в тому, що сама можливість такого арешту примусить парламентаріїв бути більш покладливими й обережнішими з виконавчою владою, а це означає - гірше виконувати обов'язки, для виконання яких вони обрані.

Утім, усі ці міркування можуть видатися непереконливими, і, передчуваючи це, автор звернувся до світового досвіду, який поки що є для нас авторитетом. Принцип імунітету, як відомо, полягає у свободі парламентарія від переслідування в судовому порядку. Мені не вдалося відшукати першого застосування цього принципу і його авторів. Енциклопедія "Британіка", наприклад, просто називає право імунітету "давнім". Це справді так. Відомо, що римські трибуни (самі трибуни, їхні житла й одяг) були священні та недоторканні. Вочевидь, це перший подібний прецедент, який перекочував потім у європейські конституції. Утім, пошуки спричинили ще більшу впевненість у тому, що депутатський імунітет у нашій країні повинен зберегтися і особливо від карного переслідування. І от чому.

У переважній більшості випадків парламентський імунітет у західних країнах пов'язаний із судочинством у цивільних справах. Особливо підкреслюється, що депутат не відповідає за голосування і висловлювання в парламенті. Іноді (як правило, у країнах англосаксонської традиції) імунітету в карних справах не існує. І це зрозуміло. Мета недоторканності - забезпечити незалежність політичної діяльності депутата. Політична діяльність - це якраз висловлювання і голосування. Карне переслідування в більшості західних країн і особливо в англосаксів з їхньою радикально іншою правовою системою (в котрій, наприклад, як правило, немає карного кодексу) пов'язане переважно із злочинами проти особи. Там ніхто не садить у в'язницю за продаж квартир і "одержання прибутку". Зрозуміло, що в разі злочину проти особи депутатський мандат не може бути захистом. Проте, навіть попри ці відмінності, в більшості країн континентального права все одно існує депутатський імунітет і від карного переслідування.

Україна перебуває у принципово іншій ситуації. По-перше, зберігається старий "каральний" принцип карного права, і якщо в ньому навіть і зміниться "буква", то "дух" іще довго буде колишнім. По-друге, політичне протистояння ще досить довго йтиме по лінії "гілок влади", і тому позбавлення депутатів недоторканності означає вирішальну перевагу для виконавчої влади. І, нарешті, головна обставина, яка лежить в основі двох перших, - на відміну від західних країн, де ніхто ніколи не скасовував приватної власності, - в Україні економічна діяльність майже тотожна політичній. Влада є, мабуть, єдиним джерелом багатства, а корупція - не винятком, а правилом - головною рушійною силою всієї політико-економічної системи. Тому країна живе за принципом, проголошеним якобінцем Фуше у французькій п'єсі "Вечеря": "закони повинні бути такими, щоб ніхто не знав заздалегідь, винен він чи ні". Фактично, це означає, що "на законних підставах" у нас винен будь-який і особливо - небажаний депутат. Висловлюючись більш конкретно про нашу проблему, - карне і господарське право в нашій країні ще невизначено довгий час буде фактично одним і тим же правом. Це право створює тіньову економіку, воно ж із нею і "бореться". Через те, враховуючи повну й остаточну перемогу тіньового сектора над легальним, теоретично вас можуть посадити за купівлю насіння в бабці, "яка торгує у невстановленому місці". Це суто правовий, так би мовити, об'єктивний бік справи. Додамо сюди суб'єктивну "злу волю" можновладців, які, коли їм не вдається розправитися з кимось згідно із законом, легко обходяться без нього, і нам стане зрозуміло, що скасувати депутатський імунітет в Україні - це назавжди поховати скромні зачатки правової держави.

Є ще одна обставина, яка може бути цікавою не стільки владі, скільки справжнім патріотам. Скасування імунітету вкотре зробить нашу країну посміховищем в очах більш далекоглядних націй. Просто тому, що в них є досвід, який ми не побажали перейняти. Нижче я наводжу невелику довідку про організацію депутатського імунітету в найбільш типових у нашій уяві "розвинених" країнах. Повірте, цей список можна продовжувати ще дуже довго.

Австрія (246 депутатів в обох палатах). Члени парламенту можуть бути арештовані за здійснення кримінального вчинку тільки за згодою Національної ради (парламенту), за винятком затримання з речовими доказами на місці злочину, але навіть у цьому випадку на вимогу Національної ради арешт може бути скасовано. Депутати ніколи (тобто і після закінчення терміну депутмандату) не можуть бути притягнуті до відповідальності за голосування, коли вони виконували свої обов'язки. Цей принцип застосовується в більшості цивілізованих країн і тому далі ми про нього згадувати не будемо.

Великобританія (650 депутатів у Палаті громад, у Палаті лордів число змінюється). Право свободи від арешту члена парламенту: він не може бути арештований протягом сесії і 40 днів до і після неї без згоди палати. Право свободи слова: депутат не може бути звинувачений у наклепі (в нас може) за виступи у стінах парламенту. Немає імунітету від карного переслідування.

Італія (630 членів у Палаті депутатів, 315 у Сенаті). На відміну від Великобританії, свобода висловлювання поширюється і на висловлювання поза парламентом (інтерв'ю тощо). Парламентарії не можуть бути притягнуті до карної відповідальності без санкції відповідної палати. Імунітет поширюється на огляд і обшук, за винятком випадків затримання з речовими доказами. При цьому санкція палати потрібна на кожну процесуальну дію, пов'язану з обмеженням свободи депутата. Наприклад, надання парламентом санкції на карне переслідування не означає санкції на арешт, санкція на арешт не означає санкції на взяття під варту тощо. В Італії, яка відома не тільки своєю огидною корупцією, але й такими ж огидними заходами боротьби з нею, існує актуальна для нас норма: якщо депутатом стала особа, яка перебуває під вартою, вона негайно повинна бути відпущена на волю.

Канада (295 - Палата громад, 104 - Сенат). Депутат не може бути арештований чи ув'язнений під час сесії або коли він прямує для участі в роботі або коли повертається до місця проживання. Свобода слова: депутат не може бути притягнутий до карної відповідальності за висловлювання в палаті.

Португалія (230 депутатів). Депутат не може бути ув'язнений чи заарештований без дозволу Асамблеї республіки, за винятком випадків взяття на місці злочину або під час здійснення злочину, який карається вищою мірою покарання. Депутат не має цивільної, карної і дисциплінарної відповідальності за участь у голосуванні і за думки, що висловлюються ним під час виконання його депутатських повноважень.

США (435 членів у Палаті представників, 100 - у Сенаті). Депутати не можуть бути заарештовані під час сесії, прямування на сесію чи повернення з неї, окрім тих випадків, коли "винні у зраді, тяжкому злочині, порушенні громадського порядку". Депутати також не мають відповідальності за участь у голосуванні і за висловлювання в парламенті.

Фінляндія (200 депутатів). Депутат не може переслідуватися за виконання своїх обов'язків у парламенті і поза ним, якщо його не взято на місці злочину і якщо не він здійснив карного злочину, за який дається строк більше як 6 місяців. Парламент може дати згоду на притягнення депутата до відповідальності 5/6 голосів.

Франція (Національні збори - 577 депутатів, 322 - в Сенаті). Депутата не можна переслідувати за голосування і висловлювання в парламенті і поза ним, причому палата не може позбавити депутата цього права. Питання про недоторканність виникає лише стосовно дій, здійснених депутатом поза виконанням своїх парламентських функцій. Недоторканність має місце в період сесій, і вона може бути знята палатою, окрім затримання на місці злочину, коли дозволу палати не потрібно. Утім, навіть у цьому випадку палата може зажадати припинення переслідування. У період між сесіями парламентарій може переслідуватися в судовому порядку, але його арешт залежить від дозволу бюро відповідної палати.

Японія (512 депутатів у нижній палаті, 252 - у верхній). Депутат не може бути заарештований у період сесії без дозволу відповідної палати, за винятком випадків, коли його затримано на місці злочину. На вимогу палати депутат може бути звільнений з-під арешту. Для прийняття такого рішення необхідне клопотання 20 депутатів.

Віктор НЕБОЖЕНКО, соціолог та політолог, екс-голова аналітичного управління адміністрації Президента Кучми в розмові з Олександром САВИЦЬКИМ сказав:

- Проблема депутатської недоторканності виникає тому, що політична боротьба в Україні весь час сходить на неполітичні рейки. В Україні нині три групи політиків мають статус недоторканності. Це депутати Верховної Ради, судді та Президент. Якщо виходити із принципу моралі, то, ставлячи під сумнів депутатську недоторканність, слід так само поставити під сумнів і недоторканність Президента. Якщо встановити таку симетрію, то це і буде політична справедливість. Коли скасування депутатської недоторканності напряму пов'язати з імпічментом Президента, то це і буде дієвий механізм політичної відповідальності. Сьогодні і Президент, і парламент приречені на взаємну критику, але, оскільки немає механізму політичної відповідальності, це змагання взаємно послаблює обидві сторони і не сприяє, власне, процесу керування державою.

Найпростіше, що могли б зробити зрілий Президент і зрілий парламент, це створити горизонтальну залежність один від одного. Така залежність створила б умови для примусового консенсусу і сприяла б розвитку ефективної державної влади.

Олександр ТУРЧИНОВ, один із лідерів "Громади", в інтерв'ю "Київським відомостям" повідомив: "Ініціатива НДП показує, що поки вони при владі, їхнє завдання - посадити опозицію до в'язниці. У мене великі сумніви стосовно того, що скасування депутатської недоторканності на сьогодні - першочергове питання. Хоча особисто мені байдуже, є в мене імунітет чи ні, але приклад із Бродським та іншими опозиціонерами показує: єдине, що може використати влада в боротьбі з незгодними, - це силові методи".