Порядок денний: діалог

Політична криза в Україні набирає обертів. І чим більше затягуватиметься час та загострюватиметься протистояння між конфліктуючими сторонами, тим складніше буде виходити з ситуації. Наразі звучать заяви про можливий Національний круглий стіл, до засідання якого закликає українська громадськість і західні політики, але практичних кроків з боку влади і опозиції поки немає. Кожна сторона виставляє передумови.

Влада – розблокувати та звільнити захоплені адміністративні будинки. Опозиція – провести незалежне розслідування подій 30 листопада на Майдані незалежності та 1 грудня під стінами Адміністрації Президента, звільнити міністра внутрішніх справ Захарченка та притягнути до відповідальності винних у побитті людей «беркутівців».

Після останнього великого мітингу пройшов тиждень, а якщо враховувати перші протести після рішення уряду про призупинення дій щодо підготовки до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзу  – два. Які ще висновки можна зробити?

Перший. Люди, не дивлячись на те, що їх вимоги не виконують (одні не здатні, інші не хочуть), готові стояти далі. І це правильно, тому що перш за все – це моральна перемога. Народ відчуває себе народом, а не «подданными». Чим швидше це зрозуміють політики, тим краще буде для них.

Другий. На жаль, влада поки не сприймає вимоги народу, навпаки, «воює» проти нього. Десятки затриманих і побитих, є госпіталізовані. Рано чи пізно за це треба буде відповідати. А поки – хто захистить постраждалих? Багатьом світить реальні терміни. Опозиції, яка кличе громадян на вулицю, це не дуже вдається.

Третє. Головне питання сьогодні – що далі? Чим закінчиться протистояння? Здавалося б, люди вийшли з абсолютно законною вимогою, яку ще вчора підтримувала сама влада, - європейське майбутнє. А отримала за це кийком по голові. Після ескалації політичної кризи, однозначно ситуація не може залишатися такою, яка є сьогодні. Мають бути діалог, поступки і зміни.

Про причини, які призвели до кризи, правову оцінку подіям та вихід із складної ситуації говоримо з народним депутатом двох скликань, відомим правником Віктором МУСІЯКОЮ.   

- Пане Вікторе, першопричиною нинішньої ситуації є «пауза» у євроінтеграції, про яку заявила влада за тиждень до Вільнюського саміту. Яку правову оцінку ви б дали рішенню Кабміну про призупинення дій щодо підготовки до підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзу? Наскільки це рішення корелюється із Законом «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики України»?

- Якщо забрати емоційну складову, то з правової точки зору ця реакція могла б бути більш витриманою. Кабінет міністрів прийняв внутрішній акт – розпорядження про призупинення… Разом з тим, було сказано, що ми не відмовляємося від євроінтеграції, а лише призупиняємо. Ясно, що які б там рішення не приймав уряд, це входило в дисонанс з тим, що робилося до цього півтора роки. Основний удар в даному випадку взяв на себе уряд, а Президент сказав, що євроінтеграційний шлях продовжується. От тільки невідомо коли ми прийдемо до Євросоюзу, і чи буде це взагалі при нинішньому покоління, а головне – чи буде наше життя в соціальному, гуманітарному, політичному сенсі європейським?

- Після рішення влади призупинити курс на Євросоюз, більше 100 тис. українців вийшли на вулицю, щоб висловити свою незгоду. І мали не це повне право. Але 30 листопада сталося те, що спровокувало подальший конфлікт в країні – звірячий розгін Майдану «Беркутом». Яку б ви оцінку дали таким діям?

- Реакція людей зрозуміла – підписуйте угоду. А у відповідь вони побачили просто злочинну сутність влади. Незалежно від того, що там було за лаштунками, події 30 листопада по-іншому не назвеш. Це ще більше розізлило суспільство. На вулицю вийшло більше півмільйона людей – це була вражаюча демонстрація, причому, всеукраїнська. Але наші політики-опозиціонери не до кінця зрозуміли, що змінилися акценти, окрім євроінтеграції, люди перед усім вимагають покарати винних у злочині проти студентів.

- Не дивлячись на заяви Президента і прем’єр-міністра про неприпустимість таких дій «Беркутом», події 1 грудня біля АП продемонстрували, що висновки не зроблені.

- Так, на Банковій відбулися ще жахливіші події – це просто цинічне побоїще. Після цього говорити, що влада є виразником народу не доводиться. Але ще гірше – немає реальної реакції влади на ці злочини. Навіть заява Азарова про відставку головного київського міліціонера виявилася неправдивою. Це він казав на зустрічі з європейськими, американським, канадським послами. Яка після цього може бути довіра?

- Якою, на ваш погляд, мала б бути реакція влади після дій «Беркуту»?

- По-перше, одразу – відставки. По-друге, суспільство треба постійно інформувати як ведеться розслідування відносно порушників. Після таких дій «Беркуту» реакція мала б бути просто блискавичною, вони ж прекрасно все знають – як і що відбувалося, хто віддавав накази... В кримінальному праві є таке поняття «ексцес», тобто коли відбувся злочин мимоволі влади, але відсутність результатів розслідування говорить про те, що все це не могло відбуватися без відома головних осіб у владі. Однозначно треба притягати до відповідальності високого рангу службовців. Цього немає. Влада допускає велику помилку, коли думає, що протести самі по собі розсмокчуться, особливо після знущання над людьми на Банковій.

- З іншого боку, як би ви прокоментували заклики деяких опозиціонерів «пройтися» біля адміністративних будинків? Це було раніше. Під час же останнього великого мітингу в неділю, вже були захоплені київська міськдержадміністрація, будинок профспілок. Як слід оцінювати ці дії?

- Той, хто порушує закони і конституцію, немає морального право вимагати дотримання законів і конституції від іншої сторони. У нас не буде нормальної держави, якщо ми не будемо дотримуватися законів. Що стосується будинку профспілок, то весь час подається інформація, що там укладено якийсь договір аренди приміщень. А що стосується КМДА, то ніяких правових засад займати ці приміщення, немає. Зрозуміло, що тут є порушення. Але в нинішній ситуації, коли з боку влади є посягання не тільки на честь і гідність людей, а на їх здоров’я і життя, коли відсутня реакція на дії «Беркуту», говорити про те, що хтось має відповідати з протилежного боку, немає сенсу. Перш за все треба прийти до тями владі.

- Зараз говорять про різні сценарії розвитку подій: радикальний, еволюційний, капітуляційний. Як думаєте, яким шляхом піде Україна?

- На сьогодні постало головне питання – чи є взагалі комунікація між владою і народом? В цьому контексті є дуже цікавим наш український феномен – Майдан. Ніде в світі немає такого прикладу безпосередньої демократії – це чисто українське явище. Майдан – концентрований виразник інтересів значної частини народу, субстрат їх волі і прагнень. Сьогодні вже можна ставити питання – визнання його в якості суб’єкта в переговорному процесі між владою і самим Майданом. Там же не тільки опозиція, там представники різних громадських організацій. Через безпосередню форму Майдану має бути продемонстровано як суспільство може контролювати діяльність влади.

Якщо влада цього не розуміє і ігнорує, це може закінчитися радикальною реакцією суспільства. А ми бачимо, на жаль, що влада поки не розуміє, особливо це проявляється у діях Кабінету міністрів, наприклад, коли Азаров говорить про провокаторів на Майдані. Якщо Майдан проявить свою спроможність сформувати вимоги до влади відносно можливого діалогу, це буде форма, яка дозволить продемонструвати комунікацію між громадянським суспільством і владою. Сьогодні потрібен діалог.

- Які конкретні передумови мають бути зараз виконані, щоб почався діалог? Як далі може розвиватися ситуація – чи можливі дострокові вибори?

- Має бути запропонований порядок денний. Було б логічним, якби обидві сторони протистояння запросили українських посередників, їх у нас ще називають моральними авторитетами, наприклад, з ініціативи «Першого грудня». Тому що якщо просто посадити сторони конфлікту за стіл переговорів, то це може дуже швидко завершитися. Посередники повинні сформувати порядок денний після консультацій з обома сторонами. Ясно, що може бути поставлене і питання дострокових виборів, і прийняття якихось законів, але перш за все, має бути дана оцінка діям «Беркута» 30 листопада і 1 грудня. Затягувати процес не можна. Майдан не буде стояти місяцями. Якщо у 2004-му кінцевою метою були – перевибори, то сьогодні кінцевим пунктом має бути – зміна системи влади.