Про що не говорили на круглому столі?

Національні кругли столи вже стали певним додатком до кризисних ситуацій в Україні. Часто вони перетворюються на імітацію вирішення проблем і затягування часу. Яскравим прикладом подібних заходів були круглі столи під час Євромайдану за президентства Віктора Януковича. Збиралися поважні люди, говорили правильні речі, але через відсутність політичної волі вони не мали ніякого значення.

Зараз нові умови. Не оговтавшись після Євромайдану Україна опинилася перед новою загрозою – російської окупації Криму і диверсійної війни на сході країни. За роки незалежності ми ще не мали проблем такого характеру і масштабу. І от вже нинішня влада організовує загальнонаціональні круглі столи єдності. Перший з них відбувся в середу у Києві. 

Можливо, круглий стіл як інструмент подолання кризи потрібен, але чи вгадали ініціатори (в.о. президента Олександр Турчинов та прем’єр-міністр Арсеній Яценюк) з форматом, а головне – чи здатні вони якісно наповнити такий круглий стіл у відповідності до назви? Знову ж таки, було багато поважних і правильних людей – політиків різних рівнів, духовенство, вчені, інші, проте фактично не було представників громадського сектору. Перший мінус – це щодо формату.

Другий – щодо результату такого заходу. Питання – якщо одним з модераторів круглого столу є колишній президент Леонід Кучма, який зібрав проти себе перший Майдан, чого слід очікувати від таких засідань? До речі, не було Віктора Ющенка. Під час же круглого столу Кучма взагалі заявив, що «зараз би не зміг сказати, як на 10-річчя незалежності України, що Україна відбулася як незалежна держава, бо надто складна ситуація нині». А хіба не другий президент був автором кланово-олігархічної системи в Україні, результати якої ми пожинаємо досі?

«Цей круглий стіл шляхетний за своїми намірами, але у зв'язку з тим, що у влади і сепаратистів немає єдиної точки зору з приводу майбутнього країни, він є формальним, - коментує «Дню» політолог Віктор Небоженко. - А якщо він формальний, то сили це Україні не додасть. Політики всередині України займаються зараз зовсім іншим – виборами, спочатку президентськими, а потім парламентськими. Ці круглі столи є несвоєчасними. Коли провідні політичні сили та кандидати ведуть президентську кампанію, як їх можна садити за круглий стіл? Легітимність перших осіб в країні полегшена, тому говорити про якість круглого столу не доводиться. Ми ще не готові до нього».

«Нам обов’язково зараз треба проводити вибори, бажано в один тур, щоб мати повноцінну легітимну владу, - коментує дисидент, громадській діяч Євген Сверстюк. – Потім на круглих столах можна обговорювати гострі теми. Їх безліч. Дуже важливою, наприклад, є тема корупції, яка вже стала фразеологічним штампом. Мало б підніматися питання люстрації. Треба, щоб було чітке поняття про люстрацію. У нас думають, що це приналежність до якоїсь партії, але це не так. Люстрація – це прозорість, правда про прожите життя. Одним словом, на круглому столі потрібно говорити про оздоровлення країни». 

Наступний круглий стіл планується провести наступного тижня на сході України. Але вже зараз доводиться чути застереження від модераторів, мовляв, якщо буде забезпечена безпека. Цікаво, а хто має це робити – терористи чи все-таки влада? До того ж, не дуже доречно і солідно виглядають такі застереження, коли від рук бандитів гинуть українські військові.

«Якщо якісно підходити до національного круглому столу, то потрібно піднімати питання територіально цілісності, відносини з Росією і Євросоюзом, - продовжує Віктор Небоженко. - Найгострішим чином сьогодні стоїть питання української реформи. Це фактично ті питання, на які не відповіла УНР в 1918 р. Тобто внутрішні та зовнішні виклики і яка форма правління повинна бути в Україні, яка б змогла мобілізувати національні сила, щоб нас не «з'їли» вороги. На подібних круглих столах потрібно не просто розглядати проблеми, а говорити про реформи – як нам далі жити. Таке питання означало б, що наш державний організм налаштований не вмирати, а видужувати. Треба вирішувати системні речі, інакше й далі будемо жити в політичному болоті, не читаючи і не знаючи своєї історії».

Перший президент України Леонід КРАВЧУК: «Люди, які зараз є становим хребтом Донбасу, мають самі сказали, як вони хочуть жити»

- Леоніде Макаровичу, які ваші враження від першого круглого столу національної єдності? Що вдалося напрацювати?

- Круглий стіл був потрібен. Нарешті знайшли ту форму спілкування, яку можна використовувати активно, вона є більш ефективною, оскільки залучені люди з різним поглядами, зокрема, думаю, у подальшому реально буде запросити і представників від сепаратистів. Ми мали круглі столи за президентства Януковича, але тоді демократії було замало, - зараз трохи більше. Цього разу ми обговорювали серйозні питання і мали цікаві пропозиції щодо врегулювання наших внутрішніх проблем: передачі пакету повноважень на регіони, - передусім, у гострі регіони. Пакету, який би включав розширення повноважень у всіх сферах, у тому числі – культурно-гуманітарній, правовій, економічній, соціальній. Ми зробили висновок, що це можна оформити в документ, обговорити його на черговому круглому столі, який планується провести на сході, (не в Києві) і запропонувати Верховній Раді прийняти його, як документ, який влаштовував би всі сторони. Або принаймні вказував, як діяти далі, як шукати порозуміння.

- Які конкретні питання можуть бути врегульовані цим документом?

- Необхідно сформулювати в цьому документі нові положення нової регіональної політики, яка зараз у нас ще не відпрацьована. Обумовити всі кроки, які потрібно зробити щодо місцевого самоврядування. Зафіксувати, які кадрові повноваження, передавати в регіони. Я вважаю, що треба передавати всі кадрові повноваження, окрім одного: представник від центральної влади, як гарант державних інтересів повинен виконувати тільки контролюючі функції, і лише в тому, що стосується загальнодержавних інтересів. Усе інше мусять вирішувати самі регіони – обирати людей, призначати, звільняти. Важливо прописати і обов’язки. Бо без обов’язків повноваження не можуть діяти. У цілому регіонам можна передати всі повноваження, крім чотирьох: територіальна цілісність, суверенітет, оборона і міжнародні відносини. Це те, на що регіони не можуть прямо впливати, опосередковано – так, але рішення повинен приймати центр. Наприклад, регіон не може вирішувати проблему територіальної цілісності чи то на референдумі, чи не на референдумі. І так у всьому цивілізованому світі. Сполучені Штати Америки – федеративна держава; штат може, якщо в нього постане таке питання, просити автономії чи розширення своїх повноважень, але якщо цього захочуть усі штати. У нас же спостерігаємо, як хтось один прийняв рішення  – і говорить, що вже є самостійним, створив державу чи народну республіку. А що скаже вся Україна? А може, Україна вклала туди багато сил та енергії, і це може загрожувати її життю?! Тобто все треба точно прописувати.

 - Наскільки взагалі є дієвими формати круглого столу і чи зможуть вони врегулювати ситуацію?

- Ми зараз розуміємо одну просту істину: Україна в біді. Росія придумала нову форму війни з Україною – війну через диверсантів і терористів, які діють поки активно. Небезпека серйозна, і загроза серйозна. Треба поставити перед собою завдання не думати про свої амбіції, а зберегти Україну і мир, перестати грабувати, мордувати, ґвалтувати, вбивати і навести лад, бо якщо так і буде продовжуватися, то, як сказав Рінат Ахметов, і я так вважаю, Донбас може перетворитися на «чорну діру», тобто може стати депресивним регіоном, на який ніхто не буде звертати увагу. А там живуть мільйони людей, які працюють в шахтах, у металургійній, у хімічній промисловості тощо – це дуже важка робота. Треба, щоб люди, які зараз є становим хребтом Донбасу, самі сказали, як хочуть жити, і щоб не заважав їм ніхто: ні з заходу, ні зі сходу. А влада українська нехай створює всі умови. Якщо так ми все зрозуміємо, то будь-які форми будуть ефективними. Тим паче – круглий стіл, де немає протоколу. Це жива дискусія, усі мають рівні можливості.

- Чи не замало на круглому столі було представників зі східного регіону, аби вони якраз і могли висловити свою точку зору?

- Зі східного регіону було більше представників, аніж від західного. Просто не було тих громадських організацій, які займають сепаратистську позицію. Я думаю, що на наступний круглий стіл їх вже можна запросити, аби вони публічно сказали, чого хочуть, чи є у них сформовані завдання. Бо зривати прапор, вбивати і говорити, що вони хочуть створити нову державу, приєднатися до Росії – усе це виходить за рамки і Конституції, і законів, і міжнародного права. Вони говорять, що провели референдум. Не було ніякого референдуму! Хіба ж можна на ксероксі друкувати бюлетені? Ми думку політичну почули, і вона важлива для держави, ми більше знаємо, чого хочуть регіони, і можемо на це спиратися. Наголошую – це був перший круглий стіл. Передусім треба напрацювати ідеї, програму, а потім уже втілювати їх. Чекати, щоб відразу були вирішені всі питання і припинилися протистояння – це ілюзії.

- Чи були питання, які не обговорили, а варто було б?

- Ми мали часу – дві години. Ясна справа,  усі проблеми, які є в Україні, і політичні, і соціальні, і культурні, і правові – не обговорювали широко. Повинна бути система круглих столів. У понеділок, скажімо, на сході, пізніше – десь на заході. Сподіваюся, що така практика буде продовжуватися і після обрання президента. Головне, щоб люди могли туди прийти і висловити свою точку зору, незалежно від того, чи вони є противниками, чи ні.

«НЕ ВИСТАЧАЛО ЮРИСТІВ, ЯКІ ПЕРЕКЛАЛИ Б ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ НА ТОЧНУ МОВУ ПОЛІТИЧНИХ УГОД»

Мирослав ПОПОВИЧ, директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України:

- Перший круглий стіл національної єдності – дійсно є початком демократичної процедури взаємного порозуміння, пред’явлення один одному претензій. Щоправда, не було визначено, що ми, власне, обговорюємо, не була визначена мета таких зустрічей. Не вистачало юристів, які переклали б загальні висновки на точну мову політичних угод. (Взагалі за умови більш широкого кола учасників розмови стає менше політичних гасел, до яких ми звикли в передвиборчих програмах). Треба, щоб було чесно: 5-6 пунктів, що конкретно варто зробити. Справа в тому, що ті претензії, які були висловлені – це не новина. Ми й так це чуємо і бачимо щодня. Так само не було обумовлено, що не повинен робити в жодному випадку учасник подій, які розвиваються сьогодні. Адже гинуть люди. І немає якогось закону, настанови чи моральної стримуючої сили. Чи не єдиним рішенням-розв’язанням круглого столу була угода про те, щоб ми наступного разу зібралися й повернулися до тих самих ключових питань, але вже в Донецьку. Це конструктивно.