«Кіборги» витримали. Не витримав бетон
Військові, які в надскладних умовах Донецького аеропорту б’ють ворога, що чисельно і технічно їх переважає, доводять – українці не забули козацьку славу
Донецький аеропорт здали. Таку фразу наразі розповсюджують в мережах і навіть в ЗМІ. Фраза, яка сама по собі містить деморалізуючий заряд і є абсолютно несправедливою. Але аеропорт не захоплений повністю. Якщо ворогу це вдасться зробити, виникне ще одна проблема – просування ворога. І найголовніше – смерті солдат, як невикупний вантаж на совісті нації. А ще – символ. Символ незламності духу, доказ того, що у нас є і армія, і патріотизм (не словоблудний, а справжній, істинний, від серця і переконань). Хлопці, які в надскладних умовах, в будівлі, яка прострілювалась наскрізь, не просто били, а лупили ворога, що чисельно і технічно їх переважав, довели – українці не забули козацьку славу. Не вичавити гени переможців разом з кров’ю, якою полито термінали донецького аеропорту.
21 січня вже назвали чорним днем. І ще один символ – новий термінал, в якому перебували «кіборги», був розбитий перед Днем соборності. Розбитий підступно, але, повторю, сам аеропорт ще не знаходиться під повним контролем російських бандитів. Більш того на цю ж дату українськими військовими утримується рубіж в селищі Піски та західна частина аеропорту, в тому числі метео-вежа та частково злітна смуга. Тобто в той час як в інтернеті всі вже поховали весь аеропорт, насправді оборона ще триває. Трагедія цього дня в іншому, і навіть не в самій втраті будівлі нового терміналу з якого відійшли уцілілі наші військові до іншого об’єкту. Трагедія в смертях. Поранених в останній момент так і не змогли вивезти. Вони залишились біля входу в термінал без медикаментів, а значить наразі потрапили в полон. Смерті, смерті, смерті – тіні яких затьмарюють нашу країну вже рік. Смерті винятково кращих, сміливих, гідних.
Коли говорять про те, що аеропорт треба було здати і не губити стільки життів, то треба визнати – його б і здали, якби не добровольці. Саме добровольці проявили ініціативу по захисту цього об’єкту і це не можна назвати помилкою. Це абсолютно природня і вірна поведінка. Вони захищали свою землю і сподівалися на підмогу. Вони знали, що один відступ – це лише етап, за яким можна втратити все. І вони стояли. До останнього. Більш того – вони стоять! Поранені, виснажені, але тримаються. Існує також ще неперевірена інформація, що до хлопців підійшла невелика підмога.
Чому так відбулося? Висновки начебто очевидні. Хтось говорить, що все одно від аеропорту рано чи пізно прийшлось би відступити. Хтось говорить, що його треба було підірвати самим ще місяць назад і не губити хлопців. Георгій Тука виклав своє особисте бачення причин відступу. Муженко, за його словами, прагнув відбити ворога на 3-4 км вглибину і перетворити аеропорт в тиловий об’єкт. З цим завданням військові впорались успішно. Проблема виникла з тим як втримати позиції. Тука пише: «Наприклад, із 10-ти БТРів, до точки «х» змогли дістатись два. Інші зупинились внаслідок поломок. Із 10 танків – два. Щільний туман. Видимість 20 метрів. Ворог легко подавив зв'язок (як мобільну, так і радіо). Засобів спостереження і коригування в умовах поганої видимості немає». Георгій Тука фактично натякнув на ще одну причину – надійність нашої техніки, яку так бравурно люблять передавати нашим військам керманичі. Зрештою по всьому видно, що у нас не просто не вистачило сил втримати аеропорт, як це аксіоматично зазвичай подається, а не вистачило грамотної організації оборони. Єдина стіна, за якою тримались хлопці, це був власний героїзм.
Ввечері 21 січня відбулось засідання Ради безпеки ООН, на якому в черговий раз обговорювалось українське питання і вкотре пролунали заклики до сторін конфлікту зберігати здоровий глузд і витримку. А також дотримуватись Мінських умов. Порцію отрути, як і зазвичай, виплюнув Чуркін фактично звинувативши Україну в тому що вона взагалі існує. Дісталось від представника країни-терориста Чуркіна і США. В цілому ж світ дивиться на цю ситуацію дещо розгублено, традиційно зачиняючись за загальними формулюваннями та миролюбними закликами. Наче ні у кого немає усвідомлення, що зараз серед них сидить представник світового Цербера. Наче хочуть не думати про погане, бо то псує настрій. На тлі тієї крові, що в цей час ллється на Донбасі, такі безумовно необхідні, але нажаль здебільшого безплідні зустрічі лише підкреслюють трагізм ситуації. Не в Раді безпеки ООН має сидіти Чуркін, а в Гаазі разом зі своїми кремлівськими керівниками. До речі, на своєму брифінгу речник АТО Андрій Лисенко у відповідь на прохання прокоментувати заяву міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова про те, щоб Україна надала речові докази російської військової присутності на сході України, запропонував Лаврову почекати виклику в Гаазький трибунал, де він повинен буде відповісти, чому він цього не знав.
