«Перехідний синдром» вітчизняного кіно

Учора в Києві стартував проект під гучною назвою – «Перехідний синдром: Українське кіно 1990-х». З 22 липня до кінця вересня Національний центр Олександра Довженка  та PinchukArtCentre проводитимуть серію дискусій та публічних показів українських фільмів 1980-1990-х років.

Розпочнеться програма з лекції куратора проекту, голови науково-програмного відділу Національного Центру Олександра Довженка, Станіслава Мензелевського «Козацький синдром і нова національна утопія» та перегляду української кінокомедії «Вперед, за скарбами гетьмана!» режисера Вадима Кастеллі.

Як зазначає Станіслав Мензелевський, ідея проекту навіяна постмайданною ситуацією та законом про декомунізацію, зокрема. «Під постмайданною ситуацією розуміється робота з пам’яттю, минулим, історією, зокрема українською радянською минувшиною, – коментує «Дню» куратор проекту. – Тому і вирішили звернутися до витоків, революційної ситуації за визначенням – перебудова та проголошення незалежності. За допомогою кінематографу ми  намагаємося простежити за яким сценарієм відбувалися ці процеси тоді, коли цензура ослабла, а держава продовжувала фінансувати кінематограф. І фільми обирали з огляду на те, як вони працюють із символами минулого, як вони їх привласнюють чи відкидають. Взагалі які стратегії пам’яті вони пропонують. Жанри різні, від комедій та іронічної перспективи, до серйозних психологічних та екзестенційних драм переходу».

Назва «Перехідний синдром» характеризує період українського кіно 1980-90-х років, що знімалося в кризовий для суспільства період. Ці фільми пронизані ідеями реставрації націоналістичних цінностей, розвінчання соціальних табу, висміювання радянського досвіду та виробництва нових ідолів маскульту. Програма  наголошує на зв’язку  минулого з теперішнім, має на меті провести межу між соціальними змінами – новочасним післямайданним витісненням символів комуністичного та пост-комуністичного минулого та його новими еквівалентами.

За словами Станіслава Мензелевського, «Перехідний синдром» пропонує повернутися у 80-90-ті роки, до витоків найбільш активної ревізії старих символів та формування нового канону. «Саме тоді на місце офіційних символів СРСР приходять символи «Заходу» – часто запозичені із поп-культури і масс-маркету. Революційна боротьба заміщається (або суміщається з) боротьбою з атрибутами минулого, його дискредитацією. Суспільство споживання створює поле нової символічності, яке живить не тільки офіційний дискурс, але й конструює особистий досвід. Образи вождів заміняються м’язистими торсами двійників Шварцнеґґера і Сталонне, державна символіка СРСР ставиться в один ряд із пляшкою Pepsi та кросівками Adidas. Прихід покоління «Пі» знайшов своє відображення в кінематографі 1980-90-х років, який, з одного боку, документує цей період ерозії радянського канону, а з іншого створює новий пантеон незалежної України», - підсумовує Сталіслав Мензелевський.

Участь у всіх проектах безкоштовна за умови реєстрації телефоном.