Події

У серії «Бібліотека Незалежного культурологічного часопису «Ї» вийшла книжка головного редактора часопису Тараса Возняка «Бруно Шульц. Повернення», присвячена 120-річчю від дня народження польського письменника і художника єврейського походження, котрий жив і працював у Дрогобичі (1892 — 1942). Як зазначає в пролегоменах автор, його видання — це спогади про перші спроби повернення творчості Шульца в сучасний український контекст, бо Шульц ще не став академічним раритетом, предметом виключно прискіпливої «фахової» літературної репарації: «Попри те, що його вбили більш ніж півстоліття тому, його проза ще зріє, з перспективи часу набирає нових якостей, барв, запахів. На моє переконання, проза Шульца ще не вийшла з живого літературного процесу. Вона впливає, вона читана, вона шукана, вона все ще формує нові літературні нурти, нові літературні школи». Тарас Возняк наголошує, що під впливом творчості Шульца зростали не тільки окремі особистості, а й цілі середовища. «Недаремно після того, як проза Бруно Шульца вже кілька разів перекладена українською мовою, її знову й знову пробують перекладати». Більше того, на думку автора книжки, історія повернення Шульца в Галичину стала приводом і до політичних дискусій, і до створення засад толерантності сучасного українського суспільства. Щодо суто Галичини, то «для інтелектуальної сметанки 70—90-х років, справді чутливої до аури цього краю, Бруно Шульц був і все ще залишається й інтелектуальною пригодою, й поверненням до самого себе, й фактором, який сформував не лише естетичні, а й моральні, ба, навіть політичні пріоритети», —говорить автор й ілюструє думки власними спогадами понад тридцятирічної давності. Видання «Бруно Шульц. Повернення» містить узагальнене інтерв’ю польського публіциста Ізабелли Хруслінської з Тарасом Возняком «Єврейська спадщина Галичини» (2011), статтю Возняка «Ланцюгові пси історії» (2001) та переклади різних років головного редактора культурологічного часопису «Ї» семи новел Бруно Шульца: «Пан Кароль», «Цинамонові крамниці», «Віхола», «Ніч Великого Сезону», «Липнева ніч», «Самотність» та «Комета», — повідомляє Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів.

У Житомирі представили чергову книжку журналіста й письменника Володимира Киричанського. «Житейские истории» — це результат багаторічної професійної діяльності та відображення життєвого досвіду людини, якій завдяки уважності й добрій пам’яті вдалося накопичити, за визначенням самого автора, «факти без прикрас». Ці факти й лягли в основу розповідей Володимира Киричанського. Ідею видання книжки запропонував редактор газети «Ваші інтереси», голова обласного відділення НСЖУ Микола Рой. Адже з самого початку історії Володимира Киричанського друкувалися в його газеті, а пізніше — в іншій обласній періодиці (газети «Ехо» та «Житомирщина»). Спершу книжка мала називатися «Сто житейских историй», але розповідей виявилося значно більше — 150 — та ще 20 залишилося у шухляді автора. «Житейские истории» структурно поділені на чотири розділи: «Преданья юности далекой», «Вариации любви», «Этюды для сердца», «Когда же будет хорошо?» Останній розділ — це добірка гострих публіцистичних виступів на актуальні для сучасного українського суспільства теми. Книжка написана двома мовами — українською та російською. Ілюстрації для неї виконав відомий український художник Василь Вознюк, який під час презентації відзначив: «Іноді художник змушує себе читати твір, щоб потім підготувати для нього ілюстрацію. Цього разу все було навпаки: хотілося читати, кожна історія захоплювала непередбачуваними перипетіями реального життя, й це заважало роботі», — повідомляє Юлія ГУЗ, Житомир.

Вони стали відповіддю на Дні вірменської культури тут. Вірменія — країна, яка може стати прикладом для української політики в галузі культури. Невипадково ЮНЕСКО оголосило Єреван Всесвітньою столицею книги в 2012 році. До цієї події було підготовлено випуск спеціального вірменського номера журналу «Всесвіт», над яким редакція працювала протягом двох років. Цей номер становить особливу культурну цінність, оскільки вперше за всю історію презентує вірменську літературу ХХ століття в українських перекладах. Наклад видання становить 2000 примірників, і представлені матеріали вже отримали схвальні відгуки від читачів та передплатників. Адже на читацький розсуд представлено зразки сучасної вірменської літератури: поезії, оповідання, статті, в яких поряд із реаліями сучасного життя Вірменії та думками про нього відбилися події нелегкої історії вірменського народу, що носить у серці невигойну рану, знану як Геноцид 1915 р. Так, запропоновано твори таких авторів, як Метаксе, Усік Ара, Баграт Алекян, Говик Говеян, Бабкен Симонян, Артем Арутюнян, Вардан Акопян, Левон Аванян, Давид Мурадян, Норайр Адалян, Діана Амбарцумян, Сусанна Арутюнян, Ара Назаретян, Гурген Ханджян, Левон Хечоян та інші. Відкриває рубрику «Поезія» стаття перекладача вірменської літератури Мирона Нестерчука «Вірменська поезія в українських перекладах». Завершується журнал статтями про С. Параджанова, Ф. Мкртчяна, Е. Чаренца, Р. Мамуляна. Фактично цей проект відкриває незнану досі в Україні літературу Вірменії від другої половини ХХ століття й дотепер. Ще двадцять років тому такий проект навряд чи вдалося б реалізувати у «Всесвіті»: вірменська культура позиціонувалася як радянська, а отже — не зарубіжна, натомість журнал від 1925 року присвячений висвітленню літератури іноземних країн.

Вірменія — воістину цивілізація букви, в якій культура вважалася цариною стратегічного значення. Для цієї країни засновник абетки став національним героєм, Месроп Маштоц — людина легендарна, яка перетворилася на міфологічну постать. Найкращим підтвердженням «книжності» Вірменії є Матенадаран, храм рукописів і стародруків, місце інтелектуального паломництва, Мекка для дослідників стародавніх культур. Сказати б, у схронах Матенадарану зберігаються мапи, які відображають уявлення про стародавній світ, збережено вірменський переклад Біблії, який вважають артефактом світової культури: цей переклад було зроблено з грецької мови, первісні тексти Біблії втрачено в анналах історії, проте саме вірменськомовна Біблія дає уявлення про загублені письмена, переклад вражає точністю. Отже, як уже говорилося, Вірменія може стати прикладом для української політики в галузі культури, — повідомляє Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ.