«Епістолярний монолог»

Книжка «Ярослав Стешенко: епістолярний монолог» одразу вражає своїм незвичним виконанням: копії документів, екслібрисів, обкладинок журналів, вклеєних до неї, були виготовлені в натуральну величину, на матеріалі зі схожою фактурою і збереженням кольору. Від цього зміст книги, який підкорив пізніше, мав виняткову наочність. Можна було, наприклад, перегорнути сторінки трудового списку Я. Стешенка і «відчути історію на дотик». Очевидно, це є заслугою Олега Дячка, який виконав макет і верстку книги. Вона з’явилася на світ у видавництві «Коло», у Дрогобичі.

Видання розповідає про життя і творчість Ярослава Івановича Стешенка (1904-1939), бібліографа, книгознавця, екслібрисиста-колекціонера. У ній вперше опубліковані його листи – їх близько 100 – до бібліолога Левка Биковського, книгознавця, директора бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка у Львові Івана-Мар'яна Кревецького, видатного українського бібліографа Володимира Дорошенка, історика, книгознавця Федора Ернста, колекціонера екслібрисів Бориса Чистякова. Тему листування визначив сам Я. Стешенко: «видавниче та бібліографічне життя українське». Практично ж, листування торкалося більш ширшого кола питань. На жаль, жодного листа цих осіб до Я. Стешенка виявити не вдалось, тому в назві книги і зазначено  – «епістолярний монолог».

Нарис про життя Ярослава Стешенка, примітки, біограми й археографічні коментарі написав упорядник книги, кандидат філологічних наук, автор праць із книгознавства, давньої української літератури та літератури ХІХ – початку ХХ сторіччя, засновник і упорядник «Альманаху бібліофілів» Євген Вікторович Пшеничний. «Епістолярій Я.Стешенка, – пише він, – цінне джерело для осмислення складних процесів, що відбувалися в українському книгознавстві у 20-30-ті роки ХХ сторіччя. Це свідчення активного учасника тих буремних років, хроніка книгознавчого, видавничого, бібліофільського руху в Україні міжвоєнної доби, своєрідний літопис життя Українського наукового інституту книгознавства і його часопису «Бібліологічні вісті», це діаріуш українського «Розстріляного відродження».

Я. Стешенко самим життям був занурений у книгознавчий процес. З літа 1920 року він працював інструктором, бібліотекарем-спеціалістом відділу каталогізації та відділу рукописів Всенародної бібліотеки України при Українській академії наук (тепер – Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського), потім – помічником завідувача книгарні Червоного Хреста, старшим бібліографом, згодом – керівником відділу Українського наукового інституту книгознавства... Він висунув ідею організації у Києві Українського бібліофільського товариства, яке оформилось у бібліологічне й існувало при Українській академії наук. До нього входили видатні діячі науки і культури: Cергій Єфремов, Володимир Перетц, Микола Зеров, Василь Кричевський... Доля багатьох із них  склалася трагічно.

Головною ж справою свого життя Я. Стешенко вважав створення «Бібліографії української книги в колишній Росії 1798-1917 рр.». У зв'язку з цим він посилає десятки листів найрізноманітнішим адресатам, як в Україні, так і за її межами, з метою отримання українських книг, інформації про них, статей та інших матеріалів. Близько 1933 року, у нього виникає задум розширити хронологічні рамки дослідження та створити масштабний проєкт – «Українська книга в царській Росії». У цей час він працює в Українській книжковій палаті в Харкові, і від її імені готує звернення «до всіх учасників українського дореволюційного руху в колишній Росії і діячів видавництв та видавців окремих друків з проханням допомогти їй в цій роботі й надсилати матеріали, спогади, документи, фото та ін., пов'язані з історією української книги».

Не будемо стверджувати, що саме це звернення спричинило завершення його трагічної долі, але воно ясно відбивало тенденцію його роботи. Керовані з Кремля, більшовицькі карателі розглядали подібну діяльність свідомих українців, як «культурну боротьбу» за український сепаратизм. На початку жовтня 1933 року, в будинку харківських літераторів «Cлово», де він тоді мешкав, Я.Стешенка заарештували. Це був третій, безпідставний арешт у його житті. Цього разу його звинуватили в участі у неіснуючій контрреволюційній організації «Русско-украинский фашистский блок» і на три роки вислали в Казахстан, у місто Уральск. 29 липня 1936 року його заарештували знову. Справу розглянула так звана «трійка», і Я.Стешенка на п’ять років відправили на Колиму, у бухту Нагаєва. Там, виснажений каторжною роботою, він помер.

З тяжким сумом читається багато біограм бібліографів, книгознавців, музейників, художників, які у книзі подає Євген Пшеничний. Вони свідчать про жорстоке нищення нашими ворогами української мови, книги, культури, і є застереженням берегти національну державність і незалежність.