Мозаїзація культурного простору

30 років новітньої доби в історії України — це, поза сумнівом, знакова подія для держави та й роздумів стосовно подальшого її руху. І потрібно відзначити, що навіть не торкаючись найпереконливішого аргументу — статистики, яка згодом буде використана для ґрунтовних політико-економічних підсумків і наступних прогнозів, зауважу єдине: змінилося населення країни, а надто — його ціннісні орієнтації та пріоритети, зважаючи на які також не можна однозначно стверджувати про їх виключно якісний сегмент, але загалом вони суттєво прагматизувалися, а відтак допомогли українцям зрозуміти чи визначити важливі для себе напрями подальшої життєдіяльності, які відбилися в усіх напрямах суспільного життя. А це, своєю чергою, дає широкий спектр пропозицій для подальших характеристик і прогнозів, зокрема й у культурно-мистецькій сфері, що є предметом нашого професійного інтересу.

АВАНСЦЕНУ МИСТЕЦТВА ПЕРЕКОНЛИВО ПОСІЛА МАСОВА КУЛЬТУРА

Проведений контент-аналіз «Святкового календаря» Західного Полісся кінця серпня 2021 р. засвідчив, що культурно-мистецький сегмент також набув інших ознак: він, під впливом розширення міжкультурної комунікації, суттєво поглибився та професіоналізувався, а його носії художню освіту поставили чи неодмінно будуть це робити згодом, у власний пріоритет, як це сповідують їхні іноземні колеги. Утім і ця освіта набула відповідного «точкового» аспекту: на неї почали звертати увагу чи орієнтуватися лише тоді, коли відчули брак компетенції для інтерпретації художнього образу чи первинної творчості; її потрібність стала помітною і в міжнародній конкурсній практиці та й багатьох інших показниках інтелігентності, а відтак знакових параметрів суспільного буття, які повною мірою характеризують наших сусідів, за культурними мірками яких ми намагаємося будувати свій соціально-культурний простір. Саме тому виникло безліч проблем у вищій школі, у той час як середня спеціальна освіта здобула нове дихання, заповнюючи свою професійну лакуну і стаючи популярною у середовищі молодих людей із прагматичним типом мислення.

Однак, і це також є характерною ознакою нашого сьогодення, авансцену мистецтва переконливо посіла і продовжує це роботи й надалі, масова культура, яка, хоча і характеризується низкою своїх параметрів як достатньо оригінальна складова культурного буття, зважаючи на технічний аспект сучасної світової естради і залучення українських митців до цього процесу, утім лише вона не є ознакою високого духовного реноме соціуму. Тому й святкові імпрези, що тривали в ювілейні дні в регіонах, також мали у своїй основі ці характеристики. Але їх ознакою, на загал, є вже інше.

БЕЗЛІЧ ОРИГІНАЛЬНИХ ЛОКАЦІЙ

Стосовно м. Рівне чи його сусіда, м. Луцька, то замість традиційних військових парадів, які так і не стали переконливою ознакою суспільної перемоги через брак демонстраційного потенціалу і цілком логічно перенесені до столиці, де це зробити набагато легше, з’явилося безліч оригінальних локацій, спрямованих на різноманітні художні смаки чи уподобання, віковий ценз чи будь-які інші соціально-демографічні чинники. Однак вони справді демонструють розмаїття творчого вислову митців, сформованості художньої смаку відвідувачів чи розмаїття культурної ініціативи організаторів. І виставка Народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка В.Франчука із значущою назвою «Осмислення» в рівненській галереї «Євро-Арт» (40 художніх полотен та декілька скульптурних композицій) — також добра нагода для роздумів стосовно організаційно-культурного шляху і цієї галереї, і художнього життя міста, і країни загалом. Як, до речі, і інших святкових заходів, але вже запропонованих творчим складом міського Будинку культури під не менш переконливою назвою «У ріднім краї як у раю»!

Знаменно, що чимало митців, які у новітню добу демонстрацію власної художньої думки переносять на широкий загал, починають дарувати дедалі більше власних арт-зразків музейним центрам країни, особливо не пов’язуючи це ні зі статусом установи, ні її мистецьким потенціалом, як це зробив згаданий В.Франчук для музею Голодомору в Києві, чи Надія Саннов-Косміаді, маючи вік 94 роки, понад 5000 картин свого батька перевезла з Німеччини і подарувала місцевим музеям, попередньо придбавши й просторе приміщення навпроти обласного краєзнавчого музею та перетворивши його на Арт-ательє Г.Косміаді (відомого художника-емігранта, який до початку 40-х років жив у нашому місті) і теж подарувала його цьому музею, засвідчуючи зміну у системі ціннісного ряду вітчизняної інтелігенції, яка, свідоме життя проживши в чужій країні, серцем залишалася вірною Батьківщині. Адже в музейному центрі ця спадщина не лише буде збережена, але й стане об’єктом дослідження, професійної популяризації, а головне — фактом національної культурної спадщини.

ХУДОЖНЯ ІНІЦІАТИВА

Подібні зрушення у суспільній свідомості організаторів характеризують і культурну інфраструктуру Волині, зокрема м. Луцьк, де також суттєво змінилися ціннісні пріоритети стосовно популяризації культурної спадщини в приватному музеї Корсаків чи фактично пропагандистській діяльності фахівців Замку Любарта щодо минулої слави Волині в системі культурних координат Західної Європи. Достатньо згадати намагання місцевої Спілки краєзнавців за участі представників Замку активно просунути у суспільну свідомість західноукраїнського населення та й гостей регіону думку про минулу славу Історичної Волині. І лише несприятливі загальновідомі обставини не дозволили перетворити відзначення річниці З’їзду монархів Західної Європи у 1429 році у суспільно-політичну подію всеукраїнського значення. Однак сьогодні культурно-політична імпреза «Луцький замок — колиска об’єднаної Європи», коли керівники багатьох держав майже 600 років тому вперше саме тут підтримали ідею про спільну оборону країн Європи від агресора, також на часі і є предметом культурної рефлексії працівників культури.

Сюди можна зарахувати, повертаючись до Рівного, й низку оригінальних камерних концертів на відкритому просторі, організованих обласною філармонією, професіональний ефект звучання музичних інструментів від якого не значний, утім культурний контакт митця, глядача та слухача, поза сумнівом, високий.

Цікаві і демонстрації оновлених нумізматичних колекцій «Монети незалежної України» в Історико-культурному заповіднику м. Острога, а надто — серія заходів у Пересопниці, де, серед іншого, проведено художній розпис С.Радкевичем, який працює у стилі вуличного мистецтва та сакральної тематики.

А на рівні районів регіону минулий святковий тиждень також видався багатим на художню ініціативу. Її характерною ознакою став народознавчий сегмент, найбільш притаманний саме Волині і в якому її сільське населення вбачає власне культурне єство, що стає у час посиленої дії глобалізаційних чинників та інокультурної експансії важливим запобіжників у збереженні національних етнокультурних ознак. Згадаємо популярний конкурс на кращу садибу «Земля усміхається квітами» (огляд квітучих садиб жителів територіальних громад, проведений упродовж серпня на території декількох громад Рівненського району), або безлічі конкурсів декоративно-ужиткового мистецтва, в організації якого родинна складова посідає визначне місце.

Одним словом, мозаїзація культурного простору у регіоні ще більше посилилася останнім часом, демонструючи його локальність, камерність, індивідуалізм чи намагання структурувати інтереси публіки за пріоритетами самої публіки, а не смаками організаторів, а відтак — відбулися цікаві зміни — місто чи містечко почало продукувати власну святкову ситуацію, що об’єднує місцеве населення навколо однієї ідеї — охорони культурної спадщини. І це, мабуть, найхарактерніша риса цих змін.