Єдиний варіант тридцять другого дня
Десятки міст та сотні сіл України лежать в руїнах. Зуби агресора рвуть тканини інфраструктури. Ракети й бомби щодня забирають життя людей... Але мало знайдеться охочих опинитися в Росії, де немає війн. Над нею нависла цвинтарна тиша очікування похорону режиму.
Кожна програма ТБ, кожен стрім в YouTube, кожна стаття в пресі починається або закінчується прогнозом та варіантами завершення війни. Їх було безліч, що вкладаються в наше уявлення про ймовірність. Але після місяця війни залишився один. Ні Україна, ні Європа не повернуться до нормального життя, поки в Росії правитиме путінський режим і сам огидний карлик залишиться дієздатним із ядерною валізкою в склепі. Таких лишилося двоє на Землі. Путін та Ин. Обидва ялозять спітнілими від страху ручками по кнопці від ящика Пандори, обидва сидять в ізоляції від світу, розмірковуючи над тим, як зберегти власну владу з життям. Але чи така велика ймовірність їхнього перетворення на шахідів деспотії?
Почнемо з єдності російського народу в рішучості накласти на себе руки. Тут треба знехтувати офіційною статистикою Кремля, звернувшись до історії питання. Росія є Московією. Саме Москва, через вертикальну будову держави, визначає її силу. (Петербург додається). Населення метрополії складається з трьох груп. Маса чиновників та службовців режиму. Маса підприємців, які харчуються за рахунок багатства чиновників та статусу метрополії. Маса люмпена, що включає пенсіонерів. Санкційний удар завдано по Москві, де зосереджені всі багатства країни та основна купівельна спроможність населення. Маси почали рухатися: одні побігли, інші причаїлися, треті замислилися про збереження життя. Намітився розкол у лавах бенефіціарів режиму. Крім страхів та поневірянь, тому нічого запропонувати своїм прихильникам. У Новосибірську та Тулі не звикати їсти картоплю з капустою. Але опускання Москви до стану провінції позбавляє її сакральності та могутності метрополії. Тож битва за Москву йде. Поки що під килимом, але скоро вибереться з-під покривів.
Російський войовничий телевізор мобілізує не тих людей, що впливають на перебіг історії. Бізнес та думаюча публіка отримує інформацію з інтернету. Кількість переглядів трансляцій YouTube різко зросла. Для армії та призовників картину життя малюють українські військові фарбами Чорнобаївки. Середня ланка управлінського апарату знає що до чого із засекречених від народу джерел. Все ж шість убитих генералів й один заарештований спонукають середній клас верхів до роздумів. Поки пенсіонери, які залишилися в СРСР, дружно підтримують режим, сам він працює над способами демонтажу, щоб, змінивши фасад, як це завжди вдавалося, зберегти персональне становище та особисті капітали.
Саме тому не має значення соціологічна підтримка режиму. Все визначає динаміка світових подій. Незвичайних та захоплюючих, які на очах створюють контури майбутнього. Мало закрити всі труби, що живлять Москву. Потрібно швидше позбутися вуглецевого прокляття планети. Мало ліквідувати ядерну загрозу, що виходить із Росії. Настав час нарешті знищити всі арсенали зброї масового ураження. Мало відновити колишній образ України, треба побудувати нову країну, в якій свобода та самоорганізація стоятимуть над владою.
Всі ми свідки розгрому міфу про велику Росію, у якої лише два союзники: армія і флот. Що відбувається з союзниками, станеться і з Москвою.
