Що взяти до 9-го травня, якщо немає такого дня? 44-й день
Дев'ятий день травня перетворився для росіян на релігійне свято. Спочатку йому присвячувалися трудові успіхи, народні гуляння, концерти, паради. Тепер перемога над гітлерівською Німеччиною має стати перемогою російського фашизму над країною, яка зробила величезний внесок у розгром нацизму в Європі. Європейські журналісти розмірковують над цим парадоксом, намагаючись пояснити читачам, чому Путіну потрібне «взяття» українських міст до сакрального свята. Та й ми не маємо сумніву, що чергове накопичення військ агресора на сході стягується омофором 80-річного міфу про «славну перемогу». І ні в кого (крім росіян) немає ілюзій щодо остаточного розгрому цього міфу самими його творцями. Як і Гітлер 1941-го, так і його переможці 2022-го, почали о четвертій ранку бомбити Київ, точно копіюючи фашистське вторгнення. Реальний фашизм пішов у атаку на вигаданий нацизм. Мішанину з парадоксів можна було б віднести до апорій давньогрецького філософа Зенона про рівнозначність протилежних висновків, але спробуємо знайти тут логіку історії.
18 березня 2022 року 96-річний харків'янин Борис Романченко, який пройшов через чотири нацистські концентраційні табори (Бухенвальд, Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен) загинув у своєму будинку від російського снаряда. Вриваючись в українські містечка, російські танки з переляку стріляють по радянських танках Т-34, перетворених на пам'ятники тієї самої Великої Вітчизняної, яку вичленували з Другої світової. Це не метафора знищення власного фетиша. Колишній президент Росії Д. Медведєв майже дослівно повторює геббельсівські фрази, замінюючи в тексті євреїв на українців. Наміри вкрай зрозумілі.
Чому і як сталося перетворення "найбільш постраждалої від Гітлера нації" в націю його апологетів?
Перемога у Другій світовій була важлива для СРСР і РФ тим, що це був єдиний цивілізаційний внесок Росії в історію людства ХХ століття. До та після цього народи різних країн не симпатизували росіянам. Навпаки, боялися, зневажали чи цуралися. Участь в антигітлерівській коаліції легітимізувала сталінський режим, дозволила СРСР здійснювати повоєнний поділ Європи, безперешкодно оточувати колючим дротом табір соціалізму тощо. З росіянами рахувались і, незважаючи на загрозливі ігри з танками та ракетами, зміцнювали відносини різноманітними балетами.
Путінська Росія обрала іншу стратегію збереження пам'яті про Другу світову. По-перше, вона відсікла від перемоги 45-го всіх союзників, включаючи і колишні радянські республіки. По-друге, пам'ять про жертв підмінила мілітаристським свербінням. По-третє, почала замазувати коричневою фарбою нацизму все, що не підходило для гегемонії Росії на просторі Східної Європи. Оскільки Україна виявилася основною перепоною на шляху реінкарнації сталінської імперії, то сюди й вилилося найбільше політтехнологічного пігменту.
Винахід нацизму в Україні вирішувало безліч мобілізаційних та контрпропагандистських завдань. Не пропадали даремно десятиліття прокляття фашизму в СРСР. Підміна Берліна Києвом допомагала росіянам легко перемкнутися з дружби на ненависть. А сам Берлін, який опікся на власному молоці гітлеризму, із задоволенням дув на холодну воду українського національного відродження, разом із Москвою вважаючи його за нацизм. Буквально кілька тижнів тому у німецькій пресі ще продовжували говорити про «Азов», словами з публікацій про гітлерівську дивізію «Норд». Тема приєднання демократичної Німеччини до ідеологічних екзерцицій тоталітарної Росії заслуговує на окрему статтю, тому уникну всіх інших фактів.
Важливо зрозуміти, що РФ, організуючи війни, захоплюючи чужі території, порушуючи міжнародне право де тільки можна і репресуючи своїх громадян, робила це в тіні брехні про боротьбу з фашизмом.
Але 22 лютого, точно о четвертій годині «іскандери», націлившись в Україну, вдарили по колишній гідності Росії. Все перевернулося у поглядах на минуле та майбутнє. Все стало виглядати інакше, як цей текст пісні шанованого в Росії В. Висоцького. Пам'ятаєте:
«По выжженной равнине, за метром метр
Идут по Украине солдаты группы "Центр"
На "первый-второй" рассчитайсь! Первый-второй!
Первый, шаг вперёд, и в рай. Первый-второй!
Сьогодні відправлених до раю (героїв там, а тут убивць) майже 20 000. Не біда! У парадних розрахунках на 9 травня прийдеться комусь зайняти порожні місця. А ось чим заповнити сам день колишньої гордості? Трофеями мародерів? Трупами мирних мешканців українських міст? Новою брехнею?
Поки що не знаю, що писатимуть на обелісках загиблих українців? Чи буде це коротка констатація: «жертви російсько-української війни» чи «вони полягли в боях з путінізмом»… Знаю лише, що наш День Перемоги буде іншим, іншим буде ім'я ворога, інший буде бік світу, звідки прийшли завойовники.
Даремно Путін мріє про будь-яку перемогу до календарної дати. Дати вже нема. І перемоги не буде. Залишиться лише історична рокіровка, коли нове зло виросло на прокльонах старого. Правду кажуть: не можна довго вдивлятися в прірву, вона теж може на тебе подивитись. Або поглинути, як у випадку з Москвою, яка зачарована прірвою фашизму.
