Хроніки спротиву. Розвеселимо
Останні кілька днів ловлю себе на тому, що весь час наспівую “Ой у лузі червона калина”.
Стосунки з цією піснею в мене складні.
Коли в 1990-91 я виходив на демонстрації Народного Руху, то серед іншого частина маніфестантів співала “Ой у лузі”. Проте вона лишала мене байдужим. Я не розумів тексту: що за червона калина, нащо – ми ж тут революцію робимо, клятих комуняк скидаємо, пряміше треба, жорсткіше, геть лірику! Протяжна, дещо тужлива мелодія теж збивала з пантелику. Моя голова по вінця була напхана зовсім інакшими ритмами й мотивами. Суцільний рок, рок психоделічний і панківський, важкий і протестний, британський, американський, інколи український, та й, що гріха таїти, ленінградський – аж тут мені пропонують хором співати щось сумовите, повільне, фольклорне, і де – посеред міста широкого, в колоні повстанців!
Десятки назв я тоді носив з собою немов обереги проти радянської нудьги. Багато з них з тих пір розсипалось на порох, але одна лишилася – Pink Floyd. Чому я так зачепився саме за них – сам не знаю. Вони були мрійники, романтики, співали про вінки з маргариток та інший бік Місяця, про подушку вітрів та атомне серце матері, про замірювання пульсу Сонця та про божевільні діаманти, їхня музика має особливість не просто захоплювати, а розчиняти в собі. Щось максимально близьке до відчуття раю.
Минає 30 років.
І Pink Floyd, які мовчали з 2014, записують свою версію “Червоної калини” під назвою Hey Hey Rise Up з Андрієм Хливнюком, використавши відео його виконання на Софійській площі.
Спів Андрія “Гей, гей розвеселимо” лунає на початку й наприкінці, а поєднує цей рефрен феноменальне (іншого слова не добереш) соло нинішнього лідера гурту, Девіда Ґілмора. Його гітарою заслуховується весь світ уже добрих пів століття. Девід узяв мелодію “Калини” і зачаклував її по-своєму, додавши блюзової пронизливості й особливої урочистості, на яку здатен тільки він; так вийшла маленька симфонія цілком пінфлойдівського розмаху, забарвленого нашою гірко-солодкою “калиновою” войовничістю.
Я не розумів, про що “Червона калина”, бо думав, що ми на зовсім іншій війні – ми, молоді, проти старих, проти їхньої моралі, музики, брехні. Але то виявилася не битва, а так, напівжартівлива сутичка в момент затишшя, коли основні сили ворога ховалися за лабіринтом потріпаних, але звичних і тому таких оманливих декорацій.
А тепер неважливо, старий ти чи молодий, яку музику слухаєш і наскільки потерті джинси носиш. Важливо лише, з якого ти боку. І давні незрозумілі пісні спалахують силою і красою, яка в них була завжди – просто настав час.
Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
