Перейти к основному содержанию
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Блискуча плеяда «русофобів»

16 июня, 09:27

Ідеологи російського суспільства та його військових інтервенцій знайшли універсальний спосіб відкидання будь-якої критики на адресу Росії. Вся ця критика характеризується як „русофобія”. Це дає можливість припиняти дискусію в зародку. Хоча розгорнутого тлумачення цього поняття Росія ще не запропонувала. Кажуть лише, що це ненависть до росіян. Однак це не збігається із самим терміном, адже „фобія” означає не ненависть, а страх. Невже росіяни з їхніми постійними атаками на сусідні та несусідні країни не дають жодних підстав, щоб їх боятися?

В ідеологічному сенсі в основі цих воєнних авантюр є манія імперської величі в єдності с комплексом національної меншовартості росіян. Друге змушує всіляко роздмухувати перше. Бо в глибині душі росіяни знають собі ціну, і вона не є високою. Деякі з них справедливо підозрюють, що внесок Росії у світову культуру і цивілізацію був мізерним і вторинним.

Про це писав такий „русофоб” як Пьотр Чаадаєв, який вважав, що якби Росія не розкинулася від Одеру до Камчатки, то її існування ніхто б навіть не помітив. На його думку, Росія в культурному відношенні нічого не дала світу, вона існує як негативний приклад для всіх інших, якими не треба бути. Про мізерний „внесок” Росії у світові досягнення писав і „русофоб” Іван Тургенєв, який побував у 1851 році на Великій виставці промислових робіт усіх народів: „Посетил я нынешней весной Хрустальный дворец возле Лондона; в этом дворце помещается, как вам известно, нечто вроде выставки всего, до чего достигла людская изобретательность, - энциклопедия человечества, так сказать надо. Ну-с, расхаживал я, расхаживал мимо всех этих машин и орудий, и статуй великих людей; и подумал я в те поры: если бы такой вышел приказ, что вместе с исчезновением какого-либо народа с лица земли немедленно должно было бы исчезнуть из Хрустального дворца всё то, что тот народ выдумал – наша матушка, Русь православная, провалиться бы могла в тартарары, и ни одного гвоздика, ни  одной букавочки не потревожила бы родная: всё бы преспокойно осталось на своём месте, потому что даже самовар и лапти, и дуга, и кнут – эти наши знаменитые продукты – не нами выдуманы. Подобного опыта даже с Сандвичевскими островами произвести невозможно; тамошние жители какие-то лодки да копья изобрели: посетители заметили бы их отсутствия…”

Та що вже там казати, якщо і національний символ Росії московський Кремль був збудований як точна копія міланського замка Кастелло Сфорцеско італійськими архітекторами Аристотелем Фіораванті, Алевізом, Марко Руффо і П’єтро Антоніо Соларі. А потім так все і пішло в країні-плагіаторі – запозичення за запозиченням. Від Кремля до знаменитого автомата Калашникова, що насправді ґрунтувався на розробці знаменитого німецького зброяра Гуго Шмайсера. 75 років минуло, а щось ніяких нових шедеврів стрілецької зброї в Росії немає, все той же Калашников-Шмайсер у нових модифікаціях…

Не можна не згадати й найвидатнішого „русофоба” А.С.Пушкіна, який сказав: „И дёрнул же меня чёрт родиться в России с душой и талантом”. Читаючи його рядки, написані в 1830 році, я думав, що цим усе і обмежується. Колись давно, відвідуючи офіс „Радіо Свобода” на Хрещатику, я їх помітив на столі одного журналіста

Властитель слабый и лукавый,

Плешивый щеголь, враг труда,

Нечаянно пригретый славой,

Над нами царствовал тогда….

Окремі букви там були підкреслені, я прочитал підкреслене і вийшло: КУЧМА…

Однак з’ясувалось, що там є продовження, котре мало хто знав, бо його практично ніколи не цитували і не згадували:

И чем жирнее, тем тяжеле;

О русский, глупый наш народ,

Скажи, зачем ты в самом деле

Всегда живёшь наоборот?

Зачем ты предан властелину,

Который мнёт тебя как глину,

А к тем, кто душу в глине зрит,-

Неблагодарен как Терсит?

(останній – то герой античної міфології, котрий виступив проти своїх благодійників Агамемнона і Одиссея).

О русский, глупый народ,

Скажи, зачем ты в самом деле

Так долго носишь гнёт господ?

Зачем в военную годину

Уже держа в руках дубину,

Её ты рано опустил?

Иль ты забыл, или ты простил,

Что не француз и не татарин,

Не швед, не немец, не поляк,

А только он твой главный враг –

Рабовладелец, русский барин?

Так, 200 років минуло, а для росіян залишається „вищою алгеброю” зрозуміти, де насправді сидить ворог їхнього благополуччя.

Ще один „русофоб” Міхаіл Глинка, засновник російської класичної музики, виїжджаючи за межі Росії, казав, що сподівається більше ніколи не ступати на землю цієї огидної країни.

А „русофоб” В.Боткін заявляв: „Я знать не хочу звероподобную пародию на людей и считаю для себя большим несчастьем, что родился в России. Ведь вся Европа смотрит на Россию как на людоеда. Я не раз испытывал стыд, что принадлежу к дикой нации”.

Нині багатьом росіянам в Європі і Америці після нападу на Україну довелося наразитися саме на таке ставлення до себе. Проте це не щось нове. В XIX  ст. французький історик Жюль Мішле стверджував: „Дивлячись на росіян, ясно розумієш, що це плем’я поки що не розвинулося до кінця. Росіяни – ще не зовсім люди. Їм бракує головної властивості людини-морального суття,вміння відрізняти добро від зла”. А російський філософ-емігрант Іван Ільїн висловлювався набагато брутальніше: „Россия – самая паскудная, до блевоты мерзкая страна во всей мировой истории. Методом селекции там вывели чудовищных моральных уродов, у которых само понятие Добра и Зла вывернуто наизнанку. Всю свою историю эта нация барахтается в дерьме и при этом желает потопить в нём весь мир”.

Мені доводилось читати праці ідеологів українського націоналізму, цікаво,що вони висловлюються про Росію значно спокійніше, ніж пан Ільїн. Його звинувачував публічно інший представник білої російської еміграції, Роман Гуль. Звинувачував у симпатіях до нацизму, в антисемітизмі та оспівуванні фюрера Німеччини. Але чомусь В.Путін не став його денацифіковувати, навпаки особисто посприяв перепохованню праху філософа-емігранта в Москві…

Іще один „русофоб” Салтиков-Щедрін: „Если русским предоставить выбрать себе предводителя, они выбирают самого лживого, подлого, жестокого, вместе с ним убивают, грабят, насилуют, впоследствии сваливают на него свою вину. Спустя время церковь провозглашает его святым”.

До речі, щодо брехливості. Ми вже бачили всіх цих Скабеєвих, Соловйових, Кисельових, Захарових, Лаврових, Путіних і т.д. Вони постійно брешуть. Навіть тоді, коли в цьому немає ніякої необхідності. Навіть тоді, коли брехня приносить їм тільки шкоду, коли внаслідок брехні вони стають загальним посміховиськом. Чому ж вони брешуть? А тому, що не можуть інакше. Тому, що зростали в такій системі і в такій культурі. Це їхній спосіб існування. Це їхня традиція. Московський „русофоб” боярин Хворостянин писав ще в ХVII ст.: „Московские люди сеют всё рожью, а живут всё ложью”.

Лунають і тверезі голоси окремих сучасних „русофобів”. Ось, наприклад знайшов у коментаріях в Інтернеті: „ Мне за 50, из России, плачу каждый день. Как мир мог позволить такому случиться, что в 21 веке спятившая страна терроризирует весь мир? Я в 2008 поняла, что она слетела с ума! Война открыла глаза, что действительно,70-80% населения поддерживали и поддерживают всё это ненормальное образование. Население не умеющее мыслить, ничего не знающие, не умеющие, желают перестроить весь мир. Это тупое паясничание, напыщенность, враньё! Врали всем, врали себе и поверили в собственную ложь”.

А „русофоб” А.П.Чехов написав шкідливий антиросійський текст про палату № 6, про психіатричну клініку, де головний герой проголошує: „Вся Россия – палата №6”! Чехов стверджував, що „Россия – страна глупых и жадных людей”. Ну, борці проти „русофобії” можуть записати все це на рахунок етнічного походження, адже Чехов писав про себе: „ Я малорос. Козак”. Таким же чином можна витлумачити й деякі заяви Гоголя, наприклад таку: „Есть у русского человека бескорысная любовь к подлости. Он ничего с этого иметь не будет, но гадость ближнему сделает”. Можна ще всіх цих авторів записати у переслідувані в Росії „екстремісти”, бо, наприклад, міські суди Таганрога і Єкатеринбурга знайшли елементи „екстремізму” в творчості Льва Толстого…

Дещо з особистих спогадів. Колись років зо 30 тому автор цієї статті був у керівництві однієї української демократичної партії. Нас запросили у посольство Росії. Ми розмовляли з російським дипломатом, цікавою, освіченою людиною. Коли ми усамітнилися для неформальної розмови і випили по келиху червоного вина, він нам тихо сказав: ”Ребята, я вам добра желаю. Держитесь от России как можно дальше”. Ми розуміли що це порада не тільки нам, маленькій групі українських політиків, а всій нашій країні. На жаль, Україна майже всі ці роки проводила протилежну політику, політику максимального зближення з РФ, не демонструючи навіть мудрості метелика, що тримає дистанцію від вогника, що може його спалити…

А тепер порада: якщо вас раптом звинуватять у „русофобії”, скажіть, що ви належите до дуже доброго, добірного товариства і назвіть декілька цих великих імен…

Delimiter 468x90 ad place

Подписывайтесь на свежие новости:

Газета "День"
читать