Мова — не полова. Але без пропаганди. Підсумовуючи Літню школу «Дня»

Ось і скінчилася ХІХ Літня школа журналістики для «Дня» і друга — для мене. Вдало підібрані теми лекцій, чудові лектори — усе це про неї. Багато чого пішло в нотатки, а ще з’явилися, так би мовити,  “питання для думання”…

Одне з таких породила лекція з Людмилою Немирею — українською журналісткою, генеральною продюсеркою та ведучою онлайн-медіа Ukrlife.tv.  

На перший погляд, це була звичайна лекція про нові виклики для України та нові медіа. Проте я би її назвав дещо скандальною. Усе через те, що пані Людмила вела її російською (вже пізніше ми дізналися, що це було зроблено навмисне), тому відразу ж у коментарях піднявся шквал невдоволення: «Перейдіть на українську!», «Я виходжу з лекції!»… Не могли ж цього, звісно, не помітити й організатори, тому редакторка «Дня» Лариса Івшина виважено та спокійно пояснила (не можу з нею не погодитися), що для журналіста мова, передусім, — інструмент полікультурного розвитку, вона є засобом передачі та збереження інформації.

Тож до чого я веду?

Нині багато людей розпочинають мовні скандали, спираючись на дуже суперечливі й малопереконливі аргументи. Зізнаюся, що на початку великої війни і я був таким: змушував усіх переходити на нашу мову, й улюблене було «а чого ж не українською?». Проте зараз, не побоюся цього сказати, я виріс над цим. Усі подібні питання — це, на мою думку, пропаганда. 

Я завжди підтримуватиму українську мову, але не підтримуватиму категоричні погляди наших українців, які намагаються нав’язати всім свою думку. Усе має бути поступово і логічно. Уявіть, як можна навчитися розмовляти за лічені дні білоруською, хоч вона й схожа на українську? Те ж саме і з нашою мовою для тих, хто все життя розмовляє російською. І хоча з відновлення Незалежності вже минуло 32 роки, Росія нависала над нами, пропагуючи свою “високу й велику” мову (чого тільки вартує віршик:

«Русский язык необъятен,

  Он может творить чудеса!

  Красочен, певуч и внятен –

  Свободой летит в небеса!»),

тому перейти на українську таким людям насправді нелегко. І якщо ми дійсно прямуємо до Європи в усіх сферах життя, то маємо насамперед почати “з голови” — стати розсудливими. 

А для українців російська, насамперед, — ще й зброя. Бо хіба не чим більше ми знаємо про ворога, тим легше його здолати? 

Ще одна лекція, яку можна з легкістю прив’язати до мовного питання, — зі спікеркою Тетяною Таїровою-Яковлєвою. Це російська історикиня, стараннями якої було відкрито Центр українознавства в Санкт-Петербурзькому університеті. Сама ж пані Тетяна спеціалізується на дослідженні доби Козаччини, а саме — періоду Мазепи. У червні 2022 року професорка звільнена з університету за виступи проти збройної агресії Росії на Україну. І це доводить мені ще раз те, що головне не те, якою мовою людина розмовляє, а які сенси вона несе цією мовою. Адже українською теж можна, як-то кажуть, переливати з пустого в порожнє…

Тож дорогі друзі, підтримуймо й популяризуймо українську мову, але толерантно й обдумано. І не тільки тому що вона — солов’їна, а ще й тому, що наша мова, як писав Володимир Маяковський, теж, до речі, українець: 

 «Эта мова величава и проста:

 «Чуєш, сурми заграли, час розплати настав...»».

Захар ЗІНЕНКО
учасник Літньої школи «Дня» 2022 та 2023 року