Ми українці, і ми незламні
Роки ідуть. І плине час. Вже другий рік віддаляє нас від того страшного та болючого дня, коли життя спочатку немов зупинилось, а потім продовжилось незвичним шляхом. Війна. До цього слова неможливо звикнути. Це те, що ми маємо не тільки пережити, але й осмислити. Життя продовжується, вирує попри страшні події воєнної години, і наша країна жива, і моє рідне місто Харків нескорене, і Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка жива, вона зранена, пошкоджена, травмована, як і ми, українці, але незламна. І хоча війна руйнує, в той же час вона привела до згуртування народу, до незбагненної єдності, до духовного, культурного, етичного, емоційного випліскування. Вона об’єднала людей у єдиному пориві – прагненні боротьби проти спільного ворога. Ранок 24 лютого назавжди розділив наше життя на до та після. О 4:55 ранку Україна здригнулася від ворожих ракет на своїй території, і жителі мирного Харкова майже одночасно прокинулись від вибухів. Харків’яни, як і жителі інших міст України, не зламалися і не скорилися, їх дух не став слабшим. Попри все пережите за цей довгий час, вони не втрачають віри, оптимізму, надії на закінчення війни та нашої перемоги, але коли це станеться, ніхто не знає і пообіцяти напевне не береться. Багато сталося такого, що розум звичайної людини не може сприйняти, не може збагнути, не може зрозуміти. З’явилося також відчуття непорозуміння і відчуження між людьми: друзі перетворилися в ворогів, люди, які ніколи не були знайомими, стали близькими, іноді справжніми братами по зброї. І 2022, і 2023 роки – це роки, що сповнені важливих дат. Багато з них нагадують про те, як ми вчилися жити в неочікуваних для нас умовах – під звуки сирен, вибухів, канонад. Порушення звичного стану речей, невизначеність, відчуття небезпеки, переміщення, адже війна спричинила масштабну еміграцію людей, які шукали притулку в інших країнах. — усе це спершу лякало та викликало тривогу. А також ці роки нагадують про безліч людських трагедій, про різні події воєнного часу, про розлуки з рідними людьми, коли українці шукали безпечні місця за кордоном чи в інших областях України, де було спокійніше. Як ті, що залишилися, вчились піклуватися про себе та близьких в укриттях чи у власних помешканнях. Вже другий рік війни насичений інформацією, коли хороші новини затьмарювали погані, і навпаки. Наше життя вже ніколи не стане колишнім, та й ми вже ніколи не будемо тими, якими були раніше. Війна торкнулася кожного українця, і її дотик спантеличує, завдає болю, немислимо вражає. Все змінилося. Стратегія виживання в умовах гібридної війни проявила себе у більшості українців. Війна – це слово дуже страшне. Воно викликає різні асоціації, має не одне значення. У світі війна є реальністю для багатьох країн, але війна в Україні – це окрема історія, більше того – це особлива історія: Україна стала жертвою конфлікту, який зруйнував як життєві, так і інші цінності, передусім культурні. Ця війна вже забрала тисячі невинних життів, на довгий період розлучила сім’ї, зруйнувала домівки, знищила надбання, які вибудовувалися століттями. Колишнє покоління – наші діди та прадіди пройшли подібні випробування у минулому столітті, вони пам’ятають, як страшно було переживати війну. Вони були змушені воювати, щоб зберегти свою країну та свободу. І були готові пожертвувати своїм життям заради цього. Вони з болем розповідають про жахи війни, про те, що їм довелось пережити. Сьогодні ми згадуємо їхні жертви і пам’ятаємо, що маємо зберегти мир та свободу у своїй країні. Мабуть, у кожного відбулася переоцінка цінностей. В контексті війни усі зрозуміли, що мир – найкраща, найважливіша, найбільша, найзначущіша цінність. Страх людей, руйнування міст, селищ, домівок, загибель близьких, трагедії, горе, хаос – все це викликає найрізноманітніші емоції: роздуми, біль, страждання, думки щодо невідомого майбутнього. Знищення історичних пам’яток, культурних центрів, музеїв, бібліотек, які були серцем громад та відображали ідентичність народу, – це теж дуже болісно осмислювати, особливо, коли розумієш, що на рівні країни війна призводить до катастрофічних наслідків. Вона вбиває не тільки людей, але й економіку, інфраструктуру, культуру. Скільки знищено будівель, доріг, мостів, що є необхідними для економічного розвитку. Це призвело до того, що скоротилися робочі місця, люди залишились без роботи. Усі розуміють, що найбільшою жертвою війни є звичайні люди, які змушені жити в умовах постійної небезпеки. Війна породжує багато страху та тривоги серед населення. Люди живуть в страху за своє життя та життя своїх близьких, а також в страху за майбутнє своєї країни. Вони постійно переживають через обстріли, бомбардування, мінування. Війна в Україні – це біль для кожного громадянина країни. Однак, незважаючи на все, український народ продовжує боротися за свою свободу та незалежність. Населення продовжує жити в умовах війни, проте дух нації не зламаний. Місцеві громади, добровольці та волонтери допомагають відновлювати побудоване раніше та забезпечують потреби військових і бійців на передовій. Українці заслуговують на мирне життя та належне майбутнє… Все буде Україна!
Марія Чегринець
Section
Суспільство