Неділя, восьма ранку. На автобусній зупинці зустрічаюсь з Владом, сусідом та місцевим активістом. Він уже багато років займається боротьбою з незаконними забудовами, а також конструктивною роботою з покращення міського середовища. Тож не дивно, що Влад уже багато років є членом бригади територіальної оборони Києва. Одягнутий у військову форму, з великим рюкзаком на спині, він справляє солідне враження, особливо на пасажирів ранкового тролейбуса. «Ми їдемо на базу, де цього дня проходитиме вишкіл для для громадськості — членів ‘Українського Легіону’, та резервістів різних підрозділів».

Нині до таких бригад, та й у цілому до України, прикута увага всього світу. Наприклад, нещодавно на навчаннях ДСНС та МВС у Прип’яті представників закордонних ЗМІ було в кілька разів більше, ніж українських. Сьогодні теж не обійшлося без закордонних репортерів.

Місце, де триває вишкіл, міститься в лісі, неподалік від станції метро «Червоний Хутір». Це закинута військова частина, яку вже почали потроху забудовувати житловими комплексами. Навчання розпочинаються з бігу лісовою стежкою та розминки. Далі теорія та практика — бій у лісі. Після кожного бою детальний розбір з інструктором. Невелика перерва та відпрацювання зачистки у закинутій будівлі. Під час перерви спілкуюсь з кількома легіонерами.

«КОЛИ БУДЕ ПОТРІБНО, МЕНЕ НЕ БУДУТЬ ШУКАТИ. НІЧОГО ГЕРОЇЧНОГО»

Борис, учений, працює в Академії наук. Досліджує середньовічну історію. В легіоні з 2017 року:

— У 2014 році я пішов у військкомат. Подивились, що в армії не служив, учений, сказали: чекайте. У 2016 році пройшов медкомісію, і тут Порошенко видав наказ, щоб учених не брати в армію (сміється). Усі ці роки я як волонтер їздив на схід, читав лекції з історії. Якось допомагав ветеранам та попросив у них поради, де можна пройти військовий вишкіл. Вони порадили «Український легіон». Почав їздити на військові збори. Маю спеціальність механік-водій БМП. Як сказав один з очільників Ізраїлю, все доросле населення — це військовослужбовці, більшість з яких перебувають у довготерміновій відпустці. Всі ми маємо бути частиною війська. Вишкіл дає можливість почуватися більш упевнено й у цивільному житті. Я вже кілька разів допомагав людям на вулиці, коли їм ставало зле. Вважаю, що як громадянин я маю проходити певну військову освіту, стояти на обліку у військкоматі, і коли буде потрібно, мене не будуть шукати. Нічого героїчного.

«ХОЧЕТЬСЯ ДОПОМАГАТИ СВОЇМ ВОЇНАМ»

Вікторія, освітянка:

— Мені 37 років. У «легіоні» вже пів року. Я освітянка. Працюю на державній службі. Бути військовим — це не лише чоловіча справа, а справа всіх українців. У нашій країні триває війна й усі мають бути готові. В заняттях немає нічого важкого. Це цікаво, війна стимулює, хочеться допомагати своїм воїнам. І хоч колектив у нас майже повністю чоловічий, але для мене не має жодних послаблень, займаюсь нарівні з усіма, мені подобаються такі фізичні навантаження. Буває трошки тяжко, але потрібно тренуватися, тримати себе в формі.

«ГОЛОВНЕ — БАЖАННЯ ВЧИТИСЯ ТА ВОЛЯ ДІЯТИ»

Владислав СТЕПАНЕНКО:

— Я «супермен» у сфері медіа, працюю в Палаці дітей та юнацтва. Знімаю, монтую відео, фотографую, стрімлю, пишу. Передаю свій досвід у громадській журналістиці та технологіях молоді. Мені 27, і багато своїх ресурсів я вклав у розвиток своєї громади і тероборони. Я вступив на військову кафедру на початку війни, але впродовж року навчання так і не отримав упевненості в тому, що зможу захистити своїх близьких. Тож почав шукати різноманітні вишколи. Знайомі порадили «Український Легіон». Пригадую, як перший свій окоп я рив у 30-градусну спеку в піску. А взимку деякі інструктори пригощали нас м’ятними цукерками з «плюсиком», як бонус, щоб не застудитись.

У моєму наборі були абсолютно різні люди: лікар «швидкої», полісмен, юрист, айтішник, учитель, тренер, науковець, були також переселенці. Це і хлопці, і дівчата. Когось до армії не взяли за станом здоров’я, а хтось бажав навчитися, щоб бути готовим. Тобто у людей різна мотивація.

Після завершення вступного курсу я вирішив вступити в організацію та продовжувати підготовку. Завдяки чуйним інструкторам я опанував кілька спеціалізацій та невдовзі теж проводив заняття. В програмі підготовки є цикл індивідуальної підготовки. Періодично, раз на місяць, замість занять по підрозділах, кожен легіонер обирає спеціалізацію (орієнтування, топографію, до медичну підготовку, радіосправу, мінну безпеку та інші), яку опановує та складає іспити. А потім по-новому колу і т.д. Хто опанував усі базові спеціалізації, має можливість далі займатись більш розширено в обраному напрямі. Тобто в нас кілька рівнів підготовки: вступний курс, базовий та розширений рівні.

Також ми проводимо окремі тренінги для військових структур, поліції та цивільних громадян. Дуже потужно розвинений напрям національно-патріотичного виховання. Наші інструктори проводять майстер-класи в школах, дитячих таборах. Окремої уваги заслуговує організація міжнародного фестивалю «Нащадки Вільних»— це всеукраїнський вишкіл та міжнародні патріотичні змагання, в який багато вклав наш інструктор Олексій Кавлак. На превеликий жаль, він загинув у вересні минулого року.

Частково, елементи нашої програми підготовки впроваджуються в підрозділах територіальної оборони. Власне, серед членів «Українського Легіону» є співрозробники законодавства про тероборону, а також резервісти бригад у Києві, Харкові та інших областях. Саме легіонери спонукали мене кілька років тому підписати контракт резервіста зі 112-ю бригадою територіальної оборони Києва. Однією з цілей організації є створення дієвої системи територіальної оборони. Тож щовихідних ми тренуємось у «Легіоні», а раз на кілька тижнів резервісти відвідують бригадні заходи. До початку 2022 року там були Єдині стрілецькі дні та збори, а тепер, після впровадження закону про нацспротив, сподіваємось, підготовка підрозділів Сил ТРО вийде на новий рівень.

Головне — бажання вчитися та воля діяти. А бажання в киян стимулюється російськими військами, які цілком можуть повторити кримський, білоруський та казахстанський сценарії на нашій території. До слова, на новий 44-й набір на вишкіл «Українського легіону» записалося приблизно 300 наших з вами сусідів! Я вважаю, що це добре, адже відповідальність за нашу державу лежить на кожному з нас.

Загалом, разом з філіями в Харкові та Житомирі, в громадській організації нас кількасот постійних членів. За майже 8 років діяльності організації наші вишколи пройшло понад 4000 людей. Хтось продовжив жити цивільним життям, хтось пішов на фронт, хтось повернувся і передає отриманий досвід новачкам. Те, що ми робимо в «Легіоні», — нас об’єднує. Це стосується громадської діяльності (всі ми — добровольці), а також у буквальному сенсі. Хтось знаходить собі другу половинку. Одне молоде подружжя познайомилось під час тренувань у нас. У нас є «Свій до свого по своє» для питань, що не пов’язані з тренуваннями. В когось є спільні проєкти. Частина легіонерів їздить на фронт як інструктори та парамедики.