Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Енн Епплбом: як розповісти про Голодомор широкому колу читачів?

21 квітня, 17:43
5 квітня 2006 року Енн Епплбом стала гостем газети "День" / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

19 квітня в конференц-залі Інституту історії України НАН України відбулася зустріч Енн Епплбом з науковцями і студентами. Дослідниця розповіла про свою роботу над книгою, присвяченою українському Голодомору, відповіла на запитання і вислухала поради, спрямовані на те, щоб зробити цю книгу максимально зрозумілою для читачів.

Одразу можна сказати, що зустріч виявилася корисною під кутом зору просвітницької роботи, пов’язаної з Голодомором, ефективність якої однаково хвилює і нас, і українську заокеанську діаспору. Перед розповіддю про зустріч доцільно зупинитися на характеристиці Центру досліджень Голодомору і на постаті самої Енн Епплбом.

Український науково-дослідний і освітній центр вивчення Голодомору працює з осені 2013 року під керівництвом доктора історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України Людмили Гриневич. Основними напрямами його роботи є реалізація дослідницьких проектів, публікація документальних збірників та наукових праць, зокрема, перекладів творів зарубіжних авторів, розробка курсів з історії Голодомору і впровадження їх в навчальних процес, створення електронних інформаційних ресурсів. Центр є філіалом однойменного осередку при Університеті провінції Альберта в Канаді, який існує на спонсорські кошти, зокрема, на великий благодійний внесок канадського бізнесмена і мецената, вихідця з Донеччини Костя Темертея. Поїздка Енн Епплбом в Київ була організована центрами HREC та HREC in Ukraine.

Енн Епплбом народилася у Вашингтоні, закінчила з відзнакою Єльський університет, після чого навчалася в Лондонській школі економіки і в Оксфордському університеті. Працювала оглядачем і членом видавничої ради газети The Washington Post, пізніше – заступником головного редактора британського журналу The Speсtator», у 1988 році перебралася з Лондона до Варшави, з 1992 року – в шлюбі з польським політиком, у минулому міністром закордонних справ і головою сейму Радославом Сікорським. Десять років працювала над книгою про ГУЛАГ. Не задовольняючись документальними джерелами, побувала в кількох колишніх таборах, зустрічалася з колишніми в’язнями. Одночасно з роботою над книгою народила двох синів. Книга «Історія ГУЛАГу» обсягом в 677 стор. з’явилася в 2003 році і була перекладена на два десятки мов. У 2004 році, в 40 років була нагороджена за цю книгу найбільш престижною серед журналістів Пулітцерівською премією. В 2012 році з’явився новий бестселер Енн Епплбом – книга «Залізна завіса. Придушення Східної Європи. 1944-1956», незабаром її переклали на французьку і російську мови. Після цього Енн впритул взялася за давно обіцяну українській діаспорі книгу про український Голодомор.

У 1980-х рр. українська діаспора США домовилася з автором світового бестселера «Великий терор» професором Стенфордського університету Робертом Конквестом про написання книги про голод 1932-1933 рр. в Радянському Союзі. Українські джерела для цієї книги йому підібрав співробітник Гарвардського університету Джеймс Мейс. Книга «Жнива скорботи» з’явилася в 1986 році. Завдяки цій книзі і діяльності комісії Конгресу США з розслідування голоду В. Щербицький в грудні 1987 року змушений був визнати замовчуваний впродовж 55 років, але всім відомий факт голоду.

Від тих часів пройшло три десятиліття. Копітка робота одеських бібліотекарів Лариси Бур’ян та Інни Рікун, яка реалізувалася у трьох семисотсторінкових бібліографічних покажчиках (всі вони представлені на сайті Інституту історії України), виявила наявність у світовій історіографії понад 20 тис. публікацій по темі голоду 1932-1933 рр. в радянській Україні. Колишня «біла пляма» стала одним з найбільш розроблених історичних сюжетів. Втиснути обсяг нагромадженої інформації в одну книгу, відібрати для неї найбільш істотне і викласти все це у популярному вигляді – ось таке завдання давно вже назріло. Тому наша діаспора звернулася до Енн Епплбом, сподіваючись, що її потужний талант дослідниці й популяризатора справиться з ним, що вона повторить у новій ситуації подвиг Роберта Конквеста.

На зустрічі з киянами Енн довелось відповідати на багато запитань, але наших дослідників найбільш зацікавило головне: чи визнає вона цю українську трагедію геноцидом? Зустрічаючись з нею на міжнародних конференціях в Європі і Америці, ми знали, що вона не поділяла такої оцінки. Як же можна у такому випадку розкрити західному читачеві природу Голодомору?

Ми переконалися, однак, що після кількох років роботи над джерелами американо-британська полячка з європейськими родинними коренями знає матеріал не гірше нас. Інша річ, що вона й досі не схильна давати правову оцінку Голодомору, сподіваючись на те, що це зроблять юристи. Важливо лише те, щоб у юристів, які оцінюють цю трагедію за нормами міжнародного права, знаходився в руках фактичний матеріал, який змусить їх зробити однозначний висновок: це був геноцид! Енн дасть їм матеріал для такого висновку. Використають політики такий висновок – то вже інша справа. Комісія Конгресу США з розслідування українського голоду 1932-1933 рр. визнала його геноцидом, але американський уряд й досі не солідаризувався з такою оцінкою, щоб не псувати відносин з Російською Федерацією.

Ми вислухали виклад підходів до теми, які Енн мала намір використати в майбутній книзі, і в своїх виступах порадили їй звернути пильну увагу на деякі сюжети, які залишилися поза її розповіддю. Думаю, що читачів газети «День» наші міркування теж повинні зацікавити.

Перш за все – політика хлібозаготівель, що створила ситуацію, в якій Й. Сталін вдався до такої жахливої зброї, як масовий терор голодом. Адже вождь знищував людей за допомогою голоду не тому, що вони були селянами, і не тому, що вони були етнічними українцями. Голодомор не мав нічого спільного з Холокостом, хоча у нас немало науковців і політиків використовують вираз «Український холокост». Наш постійний опонент, російський дослідник, а тепер і сенатор РФ Віктор Кондрашин в своїх інструкціях упорядникам тритомника документального збірника з голоду 1932-1933 рр. в СРСР рекомендував підбирати документи з таким розрахунком, щоб вони доводили універсальний характер хлібозаготівель, здійснюваних одними й тими ж методами в кризових регіонах. Однак опубліковані ним же дані з Президентського (закритого для інших дослідників) архіву РФ показують, що в Україні у 1930 році було заготовлено 437 млн. пудів хліба проти 400 млн. в Центральній чорноземній області, Північному Кавказі, Середній і Нижній Волзі, разом узятих. У 1931 році з України взяли майже стільки ж хліба (415 млн. пудів) проти 439 млн. у чотирьох інших хлібовиробляючих регіонах, що остаточно підірвало продуктивні сили українського села. У 1932 році держава вилучила з республіки практично весь наявний хліб, але його обсяг уже не перевищував 263 млн. пудів проти 432 млн. у чотирьох регіонах, разом узятих.

Неможливо встановити, якими міркуваннями керувалися ті, хто встановлював такі обсяги хлібозаготівельного плану і домагався його виконання. Планування – суто суб’єктивна дія. Однак фактом залишається те, що в попередні роки Україна ніколи не давала державі стільки зерна, скільки всі інші хлібовиробляючі регіони Європейської Росії, разом узяті! Щоб зрозуміти причини таких перекосів у плануванні, потрібно звернути увагу на встановлену американською дослідницею Лінн Віолою регіональну статистику селянського опору насильницькій колективізації у 1930 році. До речі, Віола незабаром теж приїде до нас на запрошення Центру вивчення Голодомору. В Україні тоді відбулося 4098 заворушень проти 1373 в Центральній чорноземній області, 1061 – на Північному Кавказі, 1003 – на Нижній Волзі. Підвищені заготівельні плани стали зброєю, що повинна була приборкати українських селян, які відвоювали собі і всім іншим присадибну земельну ділянку і зосередили зусилля на вирощуванні продовольчої продукції для власних потреб, адже трудодні виявлялися порожніми.

Порадили ми також Енн розкрити в своїй книзі диявольський механізм радянських чекістів, які організували терор голодом в останні місяці 1932 року в селах, занесених на «чорну дошку», а з січня 1933 року – на всій величезній території України і Кубані. Цей механізм складався з чотирьох елементів: вилучення вже не зерна, яке вилучили раніше, а всього продовольства тривалого зберігання, вирощеного на присадибних ділянках; заблокування пограбованих селян в своїх селах; інформаційної блокади; державної допомоги продовольством голодуючим селянам через колгоспи і радгоспи, якщо вони зберігали фізичну здатність працювати під час весняної сівби. Зарубіжні дослідники не можуть зрозуміти, чому ми звинувачуємо Кремль у геноциді, коли в першій половині 1933 року продовольча допомога голодуючим селянам України і Північного Кавказу була найбільшою, а всі інші регіони одержали істотно менше продовольчого, фуражного і насіннєвого зерна. Який геноцид, коли держава допомагала?! Але між вилученням їжі і продовольчою допомогою пролягала дистанція в чотири-п’ять тижнів. Ця ситуація абсолютного голодування повинна була навчити селян «уму-розуму», як висловлювався С. Косіор, тобто добросовісній роботі в громадському господарстві колгоспів, а також звести до нуля повстанський потенціал давно голодуючого села. Сталін не бажав, щоб повторився 1930-й рік, і ціною життя мільйонів домігся свого.

Енн Епплбом уже знала, що в січні 1933 року в українських селах відбулася під виглядом хлібозаготівель не задокументована на папері конфіскація всього продовольства. Але вона не знала, як це робилося технічно. Ми пояснили, що з 1930 року була запроваджена в життя цілком «демократична» процедура: спущений на село хлібозаготівельний план доводився до двору на сільських сходинах. Незаможники, які не вирощували свого зерна, ухвалювали обсяг завдань по здаванню хліба заможним селянам. За три роки таких хлібозаготівель Сталіну вдалося розколоти селянство. У січні 1933 року створені чекістами обшукові команди з міських активістів і сільських комнезамівців мов пилососом вилучили в селах все продовольство.

Книжка Енн Епплбом буде вагомим внеском в ту інформаційну кампанію, яку українська громадськість разом з нашою діаспорою розгортатиме напередодні 85-ої річниці Голодомору в 2018 році. Мені здається, що в Бібліотеці газети «День» повинна тоді з’явитися фундаментальна книга, складена з статей про Голодомор, які з’явилися в газеті у попередніх роках. Все-таки «День» – лідер української періодики по історичній тематиці, а тема Голодомору завжди була провідною з перших років його існування як інформаційного ресурсу.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати